Современный украинский язык - Горпинич В.О.
ISBN 5-11-004832-0
Скачать (прямая ссылка):
ви. — K., 1979. — С. ІЗ.
5Див.: Курилович Е. Очерки по лингвистике. — М., 1962.
78
Синтаксична деривація — це таке відношення між твірним і похідним, при якому лексичне значення твірного і похідного слова залишається незмінним (воно в них спільне), а змінюється лише частиномовна належність похідного слова, тобто його синтаксична функція: від слова добрий утворилося доброта, вони мають однакове лексичне значення (називають ознаку), але розрізняються частиномовною належністю (ідобрий — прикметник, а доброта — іменник) і синтаксичною функцією (добрий у реченні виступає означенням, а доброта — підметом або додатком). Тому це синтаксична деривація.
До синтаксичних дериватів належать:
1) іменники із значенням абстрактної дії, утворені від відповідних дієслів: читати — читання, мокотити — молотьба, бігати — біганина, проривати — прорив;
2) іменники із значенням абстрактної ознаки, утворені від відповідних прикметників: білий — білизна, веселий — веселість, синій — синява, глухий — глухота, синій — синь;
3) прикметники із значенням загального неконкретизо-ваного відношення, утворені від відповідних іменників: ліс — пісний, цемент — цементний, малина — малиновий, тварина — тваринний.
Лексична деривація — це таке відношення між твірним і похідним, при якому лексичне значення похідного обов’язково змінюється стосовно лексичного значення відповідного твірного слова, а частиномовна належність (синтаксична функція) його може змінюватися або не змінюватися: двоє — двойнята, два — двічі, футбол — футболіст, сніг — сніговик, школа — школяр.
Поділ словотвірної деривації на синтаксичну і лексичну вважається принциповою класифікацією всієї системи словотворення.
§ 33. МІСЦЕ СЛОВОТВОРУ В СИСТЕМІ НАУК ПРО МОВУ
Словотвір (дериватологія) — відносно молода лінгвістична дисципліна. Донедавна її не вважали окремою самостійною галуззю мовознавства, а відносили то до етимології (XIX ст.), то до морфології (Л. А. Булаховський), то до лексикології (О. О. Потебня).
Словотвір як окремий розділ мовознавства почав формуватися в 40—50-х роках XX ст. завдяки працям В. В. Виноградова, Г. О. Винокура, О. І. Смирницького, 1.1. Ковалика.
79
Кожна галузь науки має свій предмет дослідження, свою проблематику, систему наукових понять і термінів та надійні й перспективні, вивірені практикою методи дослідження. У 60—70-х роках словотвір уже набув цих якостей, тому сформувався остаточно як самостійна галузь мовознавства, як учення про мовний рівень, що перебуває в системних паритетних зв’язках з іншими рівнями мови. Зв’язок словотворення із синтаксисом виявляється в тому, що: 1) синтаксична одиниця словосполучення становить для деривації один із різновидів словотвірної бази, на якій формуються похідні: сільське господарство — сільськогосподарський, не пий води —Непийвода (прізвище), перед днем — переддень, сього дня — сьогодні; 2) частина слів утворюється за принципом актуального поділу речень у синтаксисі на тему і рему: темою слова (тобто заздалегідь відомою спільною частиною твірного і похідного слова) є твірна основа, а ремою — дериватор, тобто твірна морфема (віннич-ани, земл-яки, пере-мож-ці); 3) при словотворенні подібно до синтаксису між твірними компонентами існують зв’язки сурядності або підрядності (Петропавлівка, Волгодон; землекоп, добротво-рець).
Зв’язок словотворення з лексикою виявляється в тому, що: 1) слова (як лексичні одиниці) становлять основну словотвірну базу в деривації (сонце — сонячний), з одного боку;
2) з другого боку, основна функція словотворення — породження нових, вторинних лексичних одиниць, формування і розбудова лексичного складу мови (весна — веснувати, зима — зимувати — зимування).
Зв’язок словотворення з морфемікою виявляється в тому, що словотворення, з одного боку, послуговується морфами як дериваційним засобом, а з іншого — формує їх {громовержець, полтавчани).
Зв’язок словотворення з семантикою виявляється в тому, що воно користується семантичними одиницями (основами слів, морфами), базується на семантичних одиницях (словах і словосполученнях) і продукує семантичні одиниці (слова як знаки), широко залучаючи й асемантичні компоненти — інтерфікси і, в, л (пор. збиратися — з-і-бра-тися, жити — жи-в-учий, давати — дава-л-ець).
Зв’язок словотворення з морфологією виявляється в тому, що воно продукує слова обов’язково певної частини мови з відповідними морфологічними ознаками (капрон — капроновий, земляний — землянка).
Зв’язок словотворення з морфонемікою виявляється в тому, що морфонологічні явища (усічення, інтерфіксація, на-
80
кладання морфем і морфологічні чергування) на межі між твірними морфемами в процесі словотворення знімають структурні, фонетичні, словотвірні та інші обмеження в сполучуваності морфем і тим самим завершують словотвірний акт: Петрівка — петрів/ка/ський (усічення), кіно+ш+ник (інтерфікс -ш-), Глодоси — глодо^ький (накладання звуків), рука — рудний (чергування).
Зв’язок словотворення з фонетичним та фонематичним складом мови виявляється в тому, що фонемна структура твірного слова та місце наголошення зумовлюють вибір твірного суфікса та морфологічних явищ на межі між твірними морфемами: кобзар — кобзарський, але кобзарі — кобзарів-ський; віра — вір-ний, але театр — театральний; Вижни-ця — вижнич-анин, а не вижнич-ець.
