Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
3M. Г. Чернишевський, Літературно-критичні статті, K., 1951, 'Стор. 254.
4 Панас Мирний, Рідна мова, Твори в п'яти томах, 1955, т. 5, стор. 314.
10 усуненню всіх перешкод до вільного розвитку української мови і культури» і перетворити українську літературну мову «в знаряддя комуністичної освіти трудових мас»1. Комуністична партія і Радянський уряд, втілюючи в життя ідеї ленінізму, забезпечили трудящим усіх народів Радянського Союзу право на освіту своєю рідною мовою.
В Українській PCP тепер працює понад 36 тисяч загальноосвітніх шкіл, з них понад ЗО тисяч з українською мовою навчання. Українська літературна мова, як знаряддя комуністичної освіти, € також надбанням працівників вищої школи і всіх інших працівників в ідеологічній галузі, які ведуть серед мас освітню роботу в широкому розумінні цього слова.
У Програмі КПРС, схваленій XXII з'їздом партії, зазначається, що партія, не допускаючи ні ігнорування, ні роздування національних особливостей, буде «забезпечувати і надалі вільний розвиток мов народів СРСР». У нашій країні «в умовах братерської дружби і взаємного довір'я народів національні мови розвиваються на основі рівноправності і взаємозбагачення»2.
Українська літературна мова є єдиною для всієї української нації і, як національна, вона виступає тією вищою формою, що підпорядковує собі всі місцеві і професійні діалектні різновиди, наявні в живій розмовній українській мові. Українська літературна мова, як і будь-яка інша національна, на всіх етапах своєї історії є найважливішою формою національної культури. До Великої Жовтневої соціалістичної революції українська національна культура, як і культура кожної буржуазної нації, включала дві антагоністичні культури — реакційну, буржуазну, і прогресивну, демократичну. В. І. Ленін писав: «Єдві національні культури в кожній національній культурі. Є великоруська культура Пурішкевичів, Гучкових і Струве,— але є також великоруська культура, яка характеризується іменами Чернишевського і Плеханова. Є такі ж дві культури в українстві, як і в Німеччині, Франції, Англії, у євреїв і т. д.»3.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в процесі побудови соціалістичного суспільства створюється українська соціалістична нація з єдиною культурою — соціалістичною змістом і національною формою.
Новою рисою національних культур соціалістичних націй є активний процес зближення їх між собою. Відбувається зближення і між літературними мовами народів Радянського Союзу. Ці мови, не втрачаючи своєї національної специфіки, набувають багато спільних рис, насамперед у галузі лексики, головним чином термінологічної; спільні риси розвиваються також у галузі стиліс-
1 В. І. Ленін, Твори, т. 30, стор. 141.
2 Програма Комуністичної партії Радянського Союзу, К.» 1961, стор. IOK
z В. І. Ленін, Твори, т. 20, стор. 15.
11 тичної структури та в окремих синтаксичних побудовах. Тенденція до зближення між мовами соціалістичних націй найяскравіше виявляється в найбільш споріднених групах (як наприклад, мови російська, українська і білоруська) і посилюється в період розгорнутого будівництва комунізму. Провідною у цьому процесі виступає російська літературна мова, якає мовою світового значення і засобом міжнаціонального єднання народів СРСР.
§ 3. Писемна і усна форми української літературної мови
В сучасній українській літературній мові широко використовуються обидві її форми — писемна і усна. Вони однаково важливі для суспільства, обом їм однаково властиві основні лексичні й граматичні норми, проте кожна з них має і свої специфічні особливості, які зумовлені особливостями функціонування писемної і усної мови.
Писемна форма літературної мови обслуговує різноманітні потреби народу в галузі науки, художньої літератури, політики, державної і господарської діяльності тощо. Вона розрахована на спілкування з необмеженою кількістю осіб; той, хто є її автором, не має безпосереднього зв'язку з тими, хто її використовує; в писемній мові не можна застосувати такі додаткові засоби, що властиві усній мові або її супроводять, як інтонація чи будь-які рухи органів тіла; при використанні писемної мови відсутні ті умови, при яких вона створювалась. Всі ці причини викликають високі вимоги до організації писемної мови, до її повноти, чіткості оформлення, ясності викладу думки.
Усна форма літературної мови переважно обслуговує поточні потреби спілкування в суспільстві між людьми, безпосередньо зв'язаними між собою. Кількість учасників усного спілкування обмежена. Розумінню усної мови сприяє інтонація, додаткові рухи розмовляючих, умови, в яких відбувається розмова. Учасники усної розмови мають змогу уточнити й додатково з'ясувати те, що виявиться незрозумілим. Тому усній мові не властива така повнота в словесному і граматичному оформленні думок, як це спостерігається в мові писемній.
Саме тому в писемній мові використовуються переважно повні речення, а в усній, що звичайно являє діалог, дуже поширені неповні речення. Писемній мові властиві не тільки прості, а й складні речення, які дуже часто в ній навіть переважають; вживання їх викликається потребою оформити й повно розгорнути складну думку, що передається тим, хто не присутній при розмові. В усній мові такі речення можливі, але для неї характерне переважне використання простих коротких речень, бо при безпосередньому спілкуванні висловлена думка часто стає зрозумілою з півслова, з одного натяку, і розгорнуте оформлення її не потрібне.
