Онкология: Учебник - Білинський Б.Т.
ISBN 5-311-01334-6
Скачать (прямая ссылка):
Глобальне поширення хімічних канцерогенів не дає змоги погодитися з існуванням гранично допустимої концентрації канцерогенів, тому що сумарна дія мінімальних концентрацій перевищує дію одного канцерогену в "допустимій" концентрації. Тому основне завдання, яке стоїть перед людством, — це поступова ліквідація всіх хімічних канцерогенів у довкіллі, боротьба з курінням, зловживанням алкоголем.
_Частина перша. Загальна та теоретична онкологія_
22
Фізичні канцерогени
Існують природні фізичні канцерогени — ультрафіолетове випромінювання, космічне випромінювання (у-промені, нейтрони) та інкорпоровані в організмі радіонукліди — вуглець, калій, радон. Мабуть, ці фонові фактори не відіграють істотної ролі у виникненні раку.
Науково-технічна революція спричинилася до збільшення і глобального поширення радіонуклідів з а-, р- і у-випромінюван-ням. Унаслідок аварій на АЕС, атомних реакторах, підводних човнах, неякісного захоронения "відпрацьованих" радіонуклідів, ядерних вибухів тощо зростає радіоактивність води, грунту, повітря. У медичній практиці розширився діапазон застосування різних методик і технологій, пов'язаних з опроміненням організму рентгенівськими та у-променями, введенням в організм радіонуклідів. Зменшення озонового шару в атмосфері збільшує на Землі активність ультрафіолетових променів з непередбаченим шкідливим впливом на природу, що виходить за межі онкології.
За сучасними міжнародними нормативами, гранично допустимою дозою опромінення є доза 0,05 Зв (5 бер) на рік для професійних працівників, які безпосередньо контактують із джерелами іонізуючих випромінювань, і 0,005 Зв (0,5 бер) для окремих контингентів населення, що проживають на території контрольованої в радіаційному відношенні зони. Але доведено, що й ці гранично допустимі дози не є байдужими для здоров'я людей. Дослідження останніх років свідчать, що навіть мінімальні дози опромінення підвищують ризик канцерогенних і мутагенних ефектів.
Слід зазначити, що канцерогенна (мутагенна) дія хімічних канцерогенів та іонізуючого опромінення синергічна, і тому треба ставитися насторожено до поняття "допустимих" доз, особливо якшо взяти до уваги, що рак частіше виникає в людей із дефіцитом імунітету і генетичною схильністю, в яких такі дози не і еквівалентними.
Розділ 2. Етіологія пухлин
Біологічні канцерогени
До біологічних канцерогенів належать деякі паразити: біль-гарції (схізостоми), що можуть спричинити рак сечового міхура і рак печінкових проток, та продукти гриба Aspergillus flavus — аф-латоксини, шо спричинюють гепатоцелюлярний рак.
Останнім часом широко досліджуються вірусні канцерогенні фактори. У тварин їх виявлено кілька десятків. У людини роль зовнішніх вірусів у виникненні злоякісних пухлин досить скромна (табл. 2). Допускається канцерогенна активність вірусу гепатиту, деяких штамів аденовірусу. Найбільш поширеним є мутант вірусу Т-клітинного лейкозу (HTLV), а саме вірус імунодефіциту людини (HIV), який може спричинити саркому Капоші, злоякісні лімфопроліферативні процеси тощо.
Вірус HIV, або ВІЛ (вірус імунодефіциту людини), складається з капсиду, в якому містяться різні білки, особливо рецептори, без яких вірус не може взаємодіяти з клітиною. Під капсидом також є білки, у центрі — геном вірусу у формі РНК-структури. Геном вірусу складається майже з 10000 нуклеотидів, збудованих із двох пуринових (аденін, гуанін) і двох піримідинових (цитозин, урацил) основ. Певна послідовність трьох таких нуклеотидів ут-
Таблиця 2. Онкогєнні віруси людини
Віруси Тип пухлини
ДНК-віруси
Вірус Епштейна — Барр Злоякісна лімфома Беркітта
Вірус простого герпесу Інфекційний мононуклеоз, хвороба Годжкіна
Вірус генітального герпесу (мутант II) Рак шийки матки і слизових оболонок
Вірус папіломи людини Папілома шкіри, кондиломи, рак шийки матки
РНК (рео)-віруси
Вірус Т-клітинного лейкозу людини (НТІЛО і вірус імунодефіциту людини (НГУ) Т-клітинний лейкоз людини, саркома Капоші, злоякісна лімфома
23
Частина перша. Загальна та теоретична онкологія
ворює код для інформаційної РНК, який детермінує її належність тільки до однієї амінокислоти (наприклад, АУГ — для метіоніну). Геном вірусу ВІЛ складається з дев'яти генів і двох бічних довгих повторів. Частина з цих генів бере участь у розмноженні вірусу, інші — у його патогенній функції.
За допомогою методів молекулярної біології можна знайти трансформувапьні гени в пухлинних вірусах. Цитогенетики виявили активацію таких генів у ділянках хромосомних транслокацій лейкемічних клітин. Методами клітинної біології доведено наявність кореляції між факторами росту (або їхніми рецепторами) і трансформувальними генами, а також можливість активації останніх у дослідах in vitro хімічними канцерогенами прямої дії. Код трансформувальних генів в онковірусах і пухлинних клітинах аналогічний або дуже подібний. Ці трансформувапьні гени отримали загальну назву онкогенів. При вивченні онкогенів з'ясовано процес трансформації клітини. Було доведено, що онкогени та їхні продукти регулюють ріст, поділ і диференціацію клітин у нормі. Такі онкогени називають протоонкогенами. Вони є важливими регуляторами біологічних процесів. Протоонкогени локалізуються в різних частинах клітини й експресують на різних стадіях клітинного циклу. Клітинний цикл регулюється зовнішніми мітогенами (фактори росту, пептидні та стероїдні гормони, лімфокіни), які зв'язуються зі специфічними клітинними рецепторами (наприклад, інсулін, ростовий фактор тромбоцитів і епітеліальний ростовий фактор зв'язуються з мембранними рецепторами ростових факторів групи тирозинкінази). Такий контакт відіграє роль специфічного сигналу через клітину до ядра. Термін "онкоген" треба вважати невдалим, бо створюється ілюзія обов'язкової патогенної ролі (експресії злоякісного фенотипу), тоді як він є нормальним регулятором поділу клітин. Докладніше це питання вивчається в курсі біології і генетики.
