Онкология: Учебник - Білинський Б.Т.
ISBN 5-311-01334-6
Скачать (прямая ссылка):
Роль апоптозу в підтриманні генетичного гомеостазу. Порушення регуляції апоптозу як причина раку. Для забезпечення постійної загальної кількості клітин в організмі необхідно, щоб проліфера-тивна активність і швидкість їхньої загибелі були урівноважені. Фізіологічна смерть клітини називається апоптозом. Останніми роками було встановлено, що в будь-якій клітині багатоклітинного організму закладено певну генетичну програму, що сприяє її природній смерті. Апоптоз регулюється групою генів, таких як р53, Ьс1-2, Ьах, тсІ-1 та ін. У пухлинних клітинах ці гени часто мають дефектну структуру.
Таким чином, виникнення ракової клітини не можна вважати якимось надзвичайним явищем у природі. Уся еволюція живого світу полягає в стійких мутаціях генів. Унаслідок мутації змінені клітини або гинуть (найчастіше), або пристосовуються до умов, даючи початок новим поколінням клітин і організмів. У ра-ковотрансформованій клітині виникає фенотип, що характеризується ослабленням здатності клітини утворювати стійкі син-цитіальні агрегати, можливістю жити і розмножуватись ізольовано, що породжує тенденцію до метастазування, і різними морфо-функціональними рисами (понад 100). До найсуттєвіших рис належать зміна співвідношення між об'ємом ядра і цитоплазми за рахунок збільшення ядра, його гіперхроматофілії, збільшення ядерець (тобто збільшення кількості ДНК і РНК) з появою нового генотипу. Серед епігеномних змін слід назвати порушення співвідношення між гладенькими й шорсткими ретикулярними клітинами, зниження стійкості мембранних структур, особливо зовнішньої мембрани (голі ядра), зміну ферментного складу клітин з порушенням їхніх функцій, як загальних (дихання, гліколіз), так і спеціальних, тобто продукування характерних для
36
Розділ 3. Канцерогенез
певної клітини специфічних ферментів і гормонів. Універсальною функцією ракової клітини є неповне спожиття нею глюкози з порушенням співвідношення між аеробним і анаеробним гліколізом, частіше на користь останньому. Таким чином, унаслідок низки процесів на епігеномному і геномному рівні виникає новий тип клітин, які ми називаємо раковими. їм властиві такі характеристики:
1. Усі ракові клітини походять з нормальної клітини.
2. У популяції ракових клітин більше таких, що перебувають у стадії мітозу, ніж у нормальній тканині, з якої вони походять.
3. Ракові клітини, на відміну від нормальних, не здійснюють корисних для організму функцій.
4. Ракові клітини живуть довше, ніж нормальні; культура ракової тканини в експлантаті характеризується необмеженим ростом, що дає змогу говорити про "безсмертя" ракової тканини. Отримано цікаві дані про роль апоптозу (програмованої загибелі клітин) у рості пухлин і появі низки біологічних особливостей. Феномен апоптозу в пухлинній культурі, як правило, гальмується.
5. Ракові клітини не утворюють звичних тканинних структур, характерних для тканини, з якої вони вийшли, а схильні до хаосу.
6. Ракові клітини, на відміну від нормальних, не залишаються на "власній території", а пенетрують у сусідні тканини.
7. Ракові клітини мають тенденцію залишати своє початкове місце і поширюватись у віддалені ділянки організму.
Виникнення ракової клітини можливе лише на фоні нестабільності генома і недостатності регуляторних впливів, що контролюють проліферацію і диференціацію клітин. Нестабільність генома, як і гомеостазу організму. — це основний фон еволюції, який створює передумови для виникнення ракової клітини. Змінити цей закон нам не під силу, можна лише сприяти тому, щоб звести до мінімуму фактори, що впливають на трансформацію нормальної клітини в ракову (хімічні та фізичні канцерогени). Серед людської популяції необхідно визначити групи ризику з генетичною та імунною недостатністю, в яких ракова трансформація буває частіше. Тому велике значення має пізнання канцерогенезу на рівні органа й організму.
37
Частина перша. Загальна та теоретична онкологія
Канцерогенез на рівні органа
Канцерогенез на рівні органа — це проблема передраку, яку найкраще вивчено в галузі морфології. Існування цієї проблеми свідчить, що рак не виникає раптово. Його утворення проходить через низку стадій і фонових процесів, які в порівняно невеликій кількості випадків реалізуються злоякісною пухлиною. Такий стан називається факультативним передраком, що, з одного боку, насторожує, а з іншого — ставить нелегке завдання визначити в кожному окремому випадку ступінь індивідуального ризику виникнення на фоні передракового стану справжньої злоякісної пухлини.
Передракові зміни найкраще можна продемонструвати в експерименті, вивчаючи морфологічні зміни в шкірі, що виникають при втиранні канцерогену. При цьому спостерігається фазність послідовних змін епітелію аж до утворення типового раку.
Канцерогенез на рівні органа має такі фази:
1. Фаза пригнічення. З моменту дії канцерогену на орган пригнічуються функціональні і морфологічні (регенераторні) процеси в органі. Це пригнічення виявляється в зниженні специфічної функції органа і зменшенні проліферативних здатностей його тканин. Знижуються секреторна функція залоз (наприклад, для шлунка — гіпохілія), інкреторна функція залоз внутрішньої секреції (наприклад, гіпотиреоз). У стромі знижується активність проліферативної функції сполучнотканинних елементів, кількість лімфоцитів і макрофагів. Це зворотна фаза канцерогенезу. Після припинення дії канцерогену можуть нормалізуватися функція і структура органа.
