Соціологія - Кратко А.А.
Скачать (прямая ссылка):
Критики марксистської концепції виступили проти абсолютизації критерію відношення до власності та спрощеного уявлення про соціальну структуру як взаємодію двох класів. Вони посилалися на різноманітність страт, на те, що історія дає приклад не лише загострення відносин між стратами, а й зближення, стирання протиріч.
Конфліктний підхід набуває розвитку у М. Вебера, який виділяє три компоненти соціальної нерівності:
1) майнова нерівність;
2) статутна;
3) влада.
В основі соціальної нерівності, за Вебером, лежать не лише володіння власністю й рівень доходів, хоча це дуже суттєво, а й нерівність статусів, які дають змогу виконувати ту чи іншу соціальну роль та забезпечують можливість досягнення певного становища, а також рівень володіння реальною владою, зокрема, належність до тих чи інших політичних сил.
Кожен з цих компонентів може забезпечити сходження соціальним ескалатором. В середні віки особливу роль у формуванні ієрархічної структури відігравала належність до певних статутних груп. У новітні часи в ряді країн найважливішим фактором, що забезпечує входження до найвищих верств, ставала партійна належність. Зокрема, у тоталітарному радянському суспільстві саме вона визначала близькість до владних структур й давала можливість досягти вищих щаблів.
Ідея багатомірної стратифікації набуває розвитку у П. Сорокіна, який виділяє три основні форми стратифікації і, відповідно, три види критеріїв: економічні, політичні та професійні. Всі вони тісно пов'язані між собою. Люди, які належать до вищих верств у якомусь одному відношенні, як правило, належать до тих самих верств і за іншими параметрами. Представники вищих економічних верств належать одночасно й до вищих політичних і т. ін. Про-
27
те існує й багато винятків з цього правила, форми не співпадають [12, с. 302].
Напевне, складність і розмаїття сучасних соціальних утворень дійсно потребують при визначенні ієрархічної структури використання різних критеріїв.
у 70 — 80-х роках набула розповсюдження тенденція синтезу функціонального та конфліктного підходів. Найбільш повного виразу вона дістала в роботах американських вчених Герхарда і Джін Ленскі, які сформулювали еволюційний підхід до аналізу соціальної стратифікації. Вони розробили модель соціально-культурної еволюції суспільства й показали, що стратифікація не завжди була необхідною та корисною. На ранніх етапах розвитку ієрархія практично відсутня. У подальшому вона з'явилася внаслідок природних потреб, частково грунтуючись на конфлікті, який виникає в результаті розподілу додаткового продукту. В індустріальному суспільстві вона базується в основному на консенсусі цінностей можновладців і рядових членів суспільства. У зв'язку з цим винагорода буває і справедливою, і несправедливою, а стратифікація може сприяти або утруднювати розвиток, залежно від конкретно-історичних умов і ситуацій.
Більшість сучасних соціологів підкреслює, що соціальна диференціація носить ієрархічний характер і являє собою складну, багатопланову соціальну стратифікацію.
Соціальна стратифікація та соціальна мобільність
Звичайно соціологи говорять про вищий, середній та нижчий класи, або страти, які мають, у свою чергу, внутрішню диференціацію. Американський соціолог Л. Уорнер, наприклад, наводить п'ять ознак класу (рід занять, джерело та розмір доходу, район проживання, тип житла) і відповідно виділяє шість класів — від вищого, до якого належать найбільш високопоставлені люди, потім менш високопоставлені, до вищої та нижчої верств середнього класу, і до вищої та нижчої верств робітників. До вищої верстви вищого класу зараховують найбільш високопоставлених за народженням та багатством, до нижчих — тих, хто недавно розбагатів. До вищоі верстви середнього класу зараховують дрібних бізнесменів, торговців, учителів, офіцерів поліції, середній управлінський персонал. Нижчий клас також складається з двох груп. У його верхній групі —
28
робітничий клас, обслуговуючий персонал, ремісники. До нижчої належать безпритульні, безробітні, збіднілі старики, алкоголіки та ін.
На думку більшості соціологів, середній клас має найбільш складну структуру, оскільки об'єднує і бізнесменів, і людей найманої праці (більшість інтелігенції, управлінський персонал середньої та нижчої ланки). Доходи осіб, які працюють за наймом, звичайно не нижчі за доходи середньої та дрібної буржуазії. За критеріями доходу та розміру власності до середнього класу часто включають три чверті всього населення. Зростання середнього класу найбільш пов'язують з розвитком освіти. Причому традиційно зростання середнього класу розглядається як джерело стабільності та розквіту суспільства. Збільшення середнього класу максимально символізує його соціальну мобільність. Проте особливе місце середнього класу, перспективи його розвитку не виключають поляризації суспільства. Про поляризацію сучасного суспільства свідчить той факт, що, як і досі, багатство зосереджується у руках небагатьох. Відомий англійський соціолог Е. Гідденс наводить статистичні дані про поляризацію англійського суспільства: 5% вищого класу володіють 90% акцій приватних корпорацій, 5% вищого класу отримують 16% загального прибутку, у той час як 50% представників нижчих верств отримують лише 5% прибутку [3, с.121].
