Соціологія - Кратко А.А.
Скачать (прямая ссылка):
Наукові співробітники, колективи як суб'єкти наукової діяльності
Соціолог вивчає суб'єктів наукової діяльності — наукових співробітників, їхні особистості, мотивацію діяльності, ціннісні орієнтації у сфері науки та у суспільстві в цілому.
Наукові співробітники являють собою соціально-професійну спільноту, зайняту науковою працею, її підготовкою, організацією. Вона має складну внутрішню диференціацію. Наукові співробітники різняться за змістом і характером праці (дослідники, науково-педагогічні працівники), за функціями в системі управлінця (управлінці різного рівня), за цілями, методами праці (зайняті у фундаментальних, прикладних дослідженнях, теоретики, розробники, експериментатори), за предметом дослідження (фізики, історики, біологи, соціологи та ін.), за рівнем кваліфікації (вчені ступені, звання), за типом установ (академічні, галузеві, вузи) та ін. Найбільш вивченою групою є дослідники, вчені [16, 21].
Цікаве дослідження образу вченого в свідомості учнів та студентів провели на початку 90-х років болгарські соціологи. Основну інформацію було зібрано за допомогою творів на тему "Моє уявлення про науку та вченого" та опрацьовано за допомогою кон-тент-аналізу. Дані свідчать про те, що у свідомості молоді переважають уявлення про вченого як про людину надзвичайну, яка має велику ерудицію, дуже працелюбну, безкорисливу [18, с. 98].
На жаль, в масовій свідомості нашого суспільства у зв'язку з його загальною кризою все більшого поширення набувають негативні оцінки, посилюються аитиінтелектуальні настрої, нападки на
168
науку, звинувачення у нездатності дати наукові рекомендації з якісного оновлення суспільства.
Важливо врахувати, що в суспільстві до кінця ще не подолано стереотип зневажливого ставлення до розумової праці, недовіру до інтелігенції, які беруть початок у 30-ті роки.
Формування позитивного образу вченого пов'язане не лише з підвищенням ефективності науки, але й з подальшим розвитком демократії та свободи творчості.
У сучасну епоху науково-дослідницька діяльність, як правило, набуває колективного характеру. Продуктивна розробка особливо масштабних та складних проблем найчастіше здійснюється науковими колективами, котрі виступають як сукупний суб'єкт наукової діяльності. Сучасний науковий колектив — це стійка соціальна спільнота людей, пов'язана з розподілом та кооперацією наукової праці. Разом з тим, це організація, яка передбачає єдність цілей, здатність до самоорганізації та саморегуляції, колективні групові норми, цінності. Це система стосунків взаємної вимогливості, відповідальності, взаємодопомоги та підтримки.
Ефективність діяльності колективів визначається значною мірою широтою, тривалістю, інтенсивністю офіційних та неофіційних наукових комунікацій. Особливе значення має професійне спілкування у вигляді безпосередніх контактів, особистих бесід, дискусій, участі в роботі симпозіумів, конференцій, спільних публікацій, системи інформаційного зв'язку та ін.
Для функціонування колективу велике значення має психологія взаємовідносин. Однак колектив не зводиться до системи психологічної взаємодії, і завдання соціолога не лише і не стільки виявляти рівень єдності, тісноти міжособових контактів. Головне — це виявлення рівня соціальної зрілості колективу, котра вимірюється через реалізацію функцій колективу, через аналіз розвитку колективу як суб'єкта різних відносин, у тому числі суб'єкта управління.
Особливості наукових колективів значною мірою обумовлені специфікою наукової творчості. Оскільки йде пошук істини, трудовий процес є менш стандартним, менш формалізованим. Перед лицем наукової істини всі рівні, і тому ієрархія статусів у науковому колективі менш жорстка. Науковий колектив значно більшою мірою залежить від індивідуальних особливостей своїх членів, від їх нахилів, здібностей, пам'яті, ерудиції, природи мислення, характеру.
169
Науковий колектив значною мірою залежить від інформаційного забезпечення усіх членів колективу. Як правило, минає 1,5 року, перш ніж співробітник починає отримувати інформацію про роботу членів колективу та наукового колективу в цілому.
Неповторність інтелекту, характеру, здібностей творчих працівників — все це накладає відбиток на науковий колектив. Своєрідність не виключає можливості типології наукових колективів. Наукові колективи за критерієм професійної єдності поділяються на однорідні (гомогенні) у професійному відношенні й неоднорідні (гетерогенні). На сучасному етапі на зміну переважно гомогенним колективам приходять змішані. За рівнем абстрактності розв'язуваних завдань і близькості наукових досліджень до практичного здійснення розрізняються колективи, зайняті: 1) фундаментальними дослідженнями; їм виділяється у середньому лише 1 % усіх коштів, що направляються у науку; 2) прикладними дослідженнями і 3) колективи, зайняті прикладанням наукових ідей, технологій. Це конструкторські, проектні установи, випробувальні, дослідні станції. На основі такого поділу склалася триелементна система організації науки (академічна; галузева; проектна, конструкторська). Чим практичніше завдання постає перед колективом, тим більше до нього залучається людей. Слабким місцем є стикування елементів наукового розв'язання проблеми: від фундаментального пошуку — до інженерного втілення. Перспективною формою зв'язку на сучасному етапі є науково-виробничі об'єднання.
