Соціологія - Кратко А.А.
Скачать (прямая ссылка):
165
Статус як узагальнена характеристика ставлення до науки включає: 1) довіру до результатів науки; 2) оцінку діяльності;
3) престижність занять науковою діяльністю порівняно з іншими видами; 4) частку національного продукту, витраченого на науку, черговість фінансування і т. п [18, с. 94 — 95).
Соціологічні дослідження середини та кінця 80-х років показують, що у ціннісній системі нашого суспільства наука як абстрактне поняття посідає високе місце. Разом з тим, престиж різко знижується з переходом до її конкретних характеристик, проявів. Зокрема, ставлення до занять науковою діяльністю, її фінансування та ін. Очевидно, можна зробити висновок про те, що як реально функціонуюча система наука ще не має високого статусу та високого престижу. Про це свідчить, зокрема, те, що за оплатою та стимулюванням наукова праця посідає 12 місце серед 22 основних видів трудової діяльності.
У розвинутих країнах регулярно визначається престиж наукової діяльності у молоді. У середині та кінці 80-х років професійна орієнтація на наукову діяльність у ранговій шкалі з 20 професій посідала 4 місце. Разом з тим, реальні соціальні установки на підготовку до науково-дослідницької діяльності були характерними для небагатьох.
Для сучасної епохи характерні інтеграційні процеси взаємодії суспільства і науки. Наука проникає у різні сфери суспільства. Разом з тим, вона все більшою мірою залежить від суспільства.
Поглиблення взаємодії науки та суспільства призводить до зростання наукового потенціалу суспільства, тобто його здатності мати та відтворювати науку певного рівня. Соціолог аналізує ефективність науки, тобто те, як реалізується науковий потенціал. Критерієм ефективності є результати (нові знання, практичні рекомендації, технології) у співставленні зі станом наукового потенціалу і тими завданнями з його реалізації, які були поставлені.
Підвищення ефективності науково-дослідницької діяльності в сучасних умовах пов'язується з переходом науки від екстенсивного на переважно інтенсивний шлях розвитку. З точки зору кількісних змін, як свідчать наукознавці, досягнуто певних успіхів. За останні 40 років у 2 — 3 рази зросла кількість нових науково-технічних результатів, у 8 — 10 разів — обсяг публікацій, у 18 разів — кількість людей, зайнятих у сфері науки, в ЗО, і навіть у 100 разів зріс обсяг асигнувань [7, с. 10]. Очевидно, підвищення ефективності має відбуватися перш за все за рахунок якісних показників:
166
більш досконалої організації праці, підвищення її культури, рівня кваліфікації кадрів, якісного поліпшення матеріального забезпечення.
Зростання ефективності науки пов'язане з удосконаленням системи добору та підготовки наукових кадрів, з вибором пріоритетних напрямків досліджень, з підвищенням рівня матеріально-технічного та інформаційного забезпечення, з удосконаленням організації.
Розвинуті інституціональні форми скоріше свідчать про зворотній вплив суспільства на науку і досить залежне становище останньої. Державні вкладення у науку, замовлення означають не лише підвищення престижу, а й зростання залежності. В таких умовах особливої гостроти набуває питання про взаємодію науки та ідеології. Вони принципово відрізняються одна від одної за своїм призначенням, змістом, методами. Наука націлена на аналіз сутності явищ, процесів, на пошуки істини. Ідеологія покликана помічати, виражати, формулювати та захищати інтереси соціальних спільнот, формулювати програми їх дій. На ранніх етапах свого розвитку наука та ідеологія поєднувалися у межах філософії, котра існувала як неподільна форма суспільної свідомості. Пізніше, поступово від філософії відмежувалася спеціальна наукова думка, спрямована на вивчення природи, а, починаючи з епохи Відродженій, відокремлюється вивчення соціального, зв'язки науки та ідеології стають більш складними, різнобічними. Важливо мати на увазі, що ідеологія — це не лише система поглядів, а й система установ, організацій. Вона впливає на соціальну організацію науки, масштаби та форми її використання, визначає ставлення до науки. Розвиток ідеології впливає безпосередньо, в межах духовного виробництва через концептуально теоретичні системи; опосередковано — через масову свідомість, соціальну практику, спілкування і т, п. Соціолог повинен пам'ятати про це і прагнути нейтралізувати в тій мірі, наскільки це можливо, ідеологічний тиск, послідовно забезпечуючи наукову незалежну позицію.
У цілому в нашій країні система науково-дослідницької діяльності ще не задовольняє потреб суспільства. Наукову інноваційну діяльність на сучасному етапі перш за все гальмують протиріччя між інноваційною сутністю науки та відставанням її організаційних форм, консерватизмом управлінських структур, між високим науковим потенціалом та низьким рівнем його використання в еко-
167
номіці, політиці, освіті, між професійною підготовкою кадрів у науці та рівнем їхньої загальної культури.
Щоб подолати відставання науки від потреб розвитку суспільства, необхідно зміцнити матеріальну базу науки, забезпечити випереджаючий розвиток фундаментальних досліджень, підняти на світовий рівень якість досліджень, забезпечити розвиток пріоритетних галузей, позбавити науку бюрократичних форм управління, забезпечити співробітництво між різними науками, відділити при цьому суспільні науки від службової ролі по відношенню до політичної системи.
