Соціологія - Кратко А.А.
Скачать (прямая ссылка):
До речі, сам Р. Мертон зовсім не виключає інших принципів. Він говорив про амбівалентність ученого (від лат. ambo — обидва і valentina — сила), тобто про суперечливість, двоякість, маючи на увазі протиріччя в системі норм, необхідність урахування різних норм. Мертон описує пари норм: наприклад, дослідник прагне пізнати нове, але він не повинен піддаватися моді. Для нього важать оцінка і визнання, але він змушений відстоювати свої ідеї наперекір загальним думкам. Йому необхідна ерудиція, він має знати попередників, але це не повинно заважати творчому підходові. Наукове знання універсальне, воно не належить жодній нації, але будь-яке наукове відкриття робить честь нації, яка йому сприяла. Найперший обов'язок ученого — виховувати нове покоління, але він не повинен допускати, щоб навчання забирало всю його енергію. Для молодого вченого немає більшого щастя, ніж навчатися у видатного майстра, але він має прагнути стати самим собою та ін.
163
Величезна заслуга Р. Мертона полягає утому, що він, продовжуючи кращі традиції методології науки, звернув увагу на моральний смисл наукової діяльності, на органічну єдність особливостей творчої діяльності і моральності. Науково-дослідницька діяльність за своєю природою, внаслідок прагнення до істини, вимагає об'єктивності, чесності, самокритичності, добросовісності, відповідального ставлення до справи. Одночасно всі ці характеристики є моральними нормами.
Моральна чистота, скромність відповідають характерові наукової діяльності, якщо вона пов'язана з об'єктивним науковим аналізом процесів. Учені, які суворо дотримуються логіки у висновках, фактах, є в більшості своїй чесними і добропорядними. І, навпаки, якщо результати спотворюються, пристосовуються до ситуації, це характерне для псевдовчених, для аморальних осіб. Моральна чистота, говорив А. Ейнштейн, є запорукою адекватного відображення буття.
Внутрішня логіка науки, соціальні механізми її функціонування такі, що вони вимагають об'єктивності, породжують почуття відповідальності, а отже, вимагають моральних імперативів.
В сучасну епоху у взаємодії суспільства і науки все більш значимим стає служіння науки гуманним цілям. У цьому розумінні сама наука, як писав В . І. Вернадськии, повинна трактуватися як система суспільного інтелекту і морального імперативу, спрямованого на збереження біосфери землі [3, с. 44, 98].
Таким чином, існує складна й суперечлива система норм. Актуалізація тих чи інших норм, особливостей нормативного регулювання залежить від конкретних реальних соціальних процесів.
Наука, наукова діяльності як об'єкт соціологічного аналізу
Що ж вивчає соціолог у науці?
Соціологію цікавить соціальне в науці, те, що повніше розкривається під час діяльного й інституціонального аспектів аналізу. Соціолог вивчає перш за все наукову діяльність як специфічну діяльність, спрямовану на пізнання суті об'єктивних законів розвитку реального світу.
Знання використовуються у будь-якому виді діяльності, але лише в науковій одержання знання є основною метою і основним результатом. Наукова діяльність відрізняється від інших видів за
164
методами і засобами пізнання. Відмінність проходить за інноваційним характером діяльності, наукова діяльність спрямована на пошуки нового. Нарешті, за своєю природою наукова діяльність є загальною працею, тобто обумовлюється частково кооперацією сучасників. частково використанням праці попередників [16, с. 85], іншими словами їй притаманні колективний характер і спадкоємність.
Які ж межі наукової діяльності?
Наукова діяльність має широкий діапазон. Це не лише одержання знання, але й використання, застосування, передавання знань, тобто наукова діяльність включає не лише фундаментальне і прикладне дослідження, але й проектування, експериментування, технологію, читання наукових лекцій і т. ін.
У міру того, як наука проникає у різні сфери, вона стає розповсюдженою. Посилюється вплив науки на соціальні процеси. І, разом з тим, вплив соціальних процесів на науку.
Оскільки наукова діяльність спрямована на пошуки нового, найважливішим фактором її розвитку є змагання, а зовнішнім виразом змагальності виступає прагнення до визнання, боротьба за пріоритет і т. п.
Разом з тим, для інституціоналізованої наукової діяльності характерний і внутрішній опір інноваціям. Досить згадати про ставлення представників природничих наук до теорії Ч. Дарвіна. Джон Бернал описує, як бурхливо відбувалося обговорення його ідей [2]. Можна згадати про ставленця у нашій країні природознавців та філософів до генетики і кібернетики, суспільствознавців — до соціології.
Процес інститупіоналізації не завершується з утвердженням науки як соціального інституту, він набирає нових рис. Зокрема, в сучасну епоху посилюється потреба в соціальному контролі за соціальними наслідками впровадження наукових досягнень, за соціальними технологіями. Більш складними стають соціальні механізми включення до творчості та ін.
Найважливішим завданням дослідника є вимір статусу науки в суспільстві. Перетворення науки на цілісне, зріле інституціональ-не утворення підвищує статус науки в цілому та окремих її елементів, статус у системі влади, в економіці, у різних регіонах, різних верствах населення.
