Соціологія - Кратко А.А.
Скачать (прямая ссылка):
158
З якої б точки зору її не розглядати, наука залишається продуктом світового розвитку і носить загальнолюдський характер. Безперечно, розвиток науки в окремих країнах має свою специфіку й вимагає спеціального аналізу, особливо її інституціональні форми. Проте важливо пам'ятати про глобальний, світовий її характер, про неприпустимість абсолютизації та протиставляння часових і просторових кордонів (радянська, українська наука і т. п.).
У складній природі науки містяться внутрішні протиріччя, які є джерелом її розвитку. Наука не лише система знання, але й безкінечний процес його розвитку, а значить, заперечення старого. Науці внутрішньо притаманний інноваційний характер. Разом з тим, п інституціональні форми слугують закріпленню того, що потім долається, руйнується.
Наука пройшла складний і довгий шлях розвитку. Перші її прояви можна віднайти в глибокій давнині. Це знання в галузі астрономії, математики, механіки, медицини, котрі мали практичне застосування уже в давньому Єгипті, Греції, а також у країнах далекосхідної цивілізації. Процес нагромадження і застосування знань триває протягом усієї історії. Поступово створюються і організаційні, й пормативно-ціннісні форми наукової діяльності.
Проте довгий час, аж до XX століття, наука не була цілісним, розвинутим, самостійним соціальним утворенням. Вона розвивалася у межах інших соціальних інститутів: релігії, освіти. Та хоча елементи професіоналізму в науковій діяльності з'явилися уже давно, суспільство вперто розглядало науку, головним чином, як аматорське заняття, як форму дозвілля.
Наука виконує дві основні соціальні функції: пізнавальну і практичну. Перша спрямована на пошук нового, аналіз суті процесів і явищ, виявлення закономірностей їхнього розвитку; друга спрямована на застосування знання, його використання у різних галузях суспільства. У зв'язку з цим розмежовуються три види наукових досліджень: фундаментальні, прикладні й розробницькі (інженерні). З розвитком суспільства зростає вплив науки на всі сторони життя суспільства, при цьому змінюється роль прикладних досліджень, зростає їхня питома вага в системі науки.
У США в 80-і роки 10% учених займалися фундаментальними дослідженнями, 20% — прикладними, 70% — розробницькими.
В міру трансформації у цілісне утворення сама наука все частіше стає предметом спеціального дослідження. Набувають розвитку
159
філософія та історія науки, оформлюється наукознавство як загальна наука про науку. В 50-і — 60-і роки американський соціолог Р. Мертон закладає основи соціології науки. В 70-і роки, поряд з нормативною концепцією Мертона, набуває розвитку когнітивна концепція у вигляді соціології наукового знання. Яскраві представники цього напрямку — американський історик науки Т. Куп і англійський соціолог М. Малкей.
Т. Кун критикує мертонівську концепцію загального розуміння науки. В його книзі "Структура наукових революцій" [11] наука розглядається як парадигма, прийнята науковим співтовариством. На думку Т. Куна, відповісти на запитання, чи істинне знання, можна лише з урахуванням того, з позицій якої парадигми його розглядають. Те, як ми бачимо світ, залежить від того, як ми на нього дивимося.
Т. К. Кун розкриває особливості, механізм розвитку науки. Наука, на його думку, розвивається не шляхом нарощування нових знань, а через періодичну, докорінну трансформацію і зміну основних уявлень, через наукові революції, через зміну парадигм [II, с. 20, 123 - 1251.
Парадигма, за Куном, — це не лише теорія, але й принципово новий підхід до розв'язання наукових проблем, спосіб діяння, новий шлях, нона модель розв'язання дослідницьких завдань. Аналізуючи теорію розвитку науки, Т. Кун показує, що розвиток науки відбувався саме таким чином. Він наводить приклад з виникненням астрономії М. Коперніка, теорією відносності, що сформулювала нову парадигму, теорією Ч. Дарвіна та ін.
На прикладі соціології також можна переконатися у тому, що наука — це не звичайне нагромадження знань, а складний суперечливий процес появи нового. Роль нової парадигми свого часу відіграв марксизм, який поставив за вимогу осмислення усіх соціальних процесів з точки зору їхніх діалектичних відносин з економічними формами при загальному формаційному підході до історії розвитку суспільства. В 30-і — 40-і роки XX ст. був сформульований новий підхід до соціологічного дослідження — структурно-функціональний аналіз. У 80-і — 90-і роки все частіше обстоюється думка про вплив на розвиток науки поєднання різних парадигм.
Широко відомими стали роботи наукознавців і соціологів нинішніх країн СНД: Г. М. Доброва, О. О. Зворикіна, В. Ж. Келле, П. О. Рачкова, 1. І. Леймана та ін., які аналізували науку як соціальний інститут.
160
Інституціоналізація науки
Інституціоналізація науки пов'язана з переходом до професійної діяльності, з появою наукового професійного співтовариства, спеціальних професійних закладів і розвитком нормативно-ціннісних систем їхнього функціонування. Розвиток науки завжди був пов'язаний із задоволенням потреб суспільства. Інституціоналізація веде до більш чіткого виявлення і визначення соціальне значущих функцій науки, що, в с-.ою чергу, змінює роль, статус, престиж науки в суспільстві. Ознакою інститупіоналізації є оформлення наукової діяльності і діяльності спеціальних закладів як відносно самостійної галузі суспільного життя. Інституціоналізація, що виникла на основі взаємодії науки з суспільством, забезпечує зростання ефективності наукової діяльності, призводить у цілому до зростання ролі науки.
