Соціологія - Кратко А.А.
Скачать (прямая ссылка):
Таким критерієм є кінцевий результат діяльності вузу — соціальна зрілість випускника в співставленні з цілями, завданнями, їхнім організаційним і методичним забезпеченням, тобто культурою ідеологічного впливу. Показниками культури виховного процесу перш за все виступають відповідність цільових програм виховання науково обгрунтованій моделі спеціаліста, активність студента як суб'єкта різних видів діяльності і самовиховання, наявність зворотного зв'язку у вихованні, володіння сучасними методами і засобами виховання та ін.
Предметом спеціального аналізу соціолога є діяльність з навчання і виховання [II]. На відміну від педагогіки, яка вивчає організацію, методи, процедури, технологію освітнього процесу, соціологія аналізує навчально-виховний процес як соціальну взаємодію суб'єктів освітньої діяльності. При цьому процес не зводиться до передачі і засвоєння знань, умінь, навичок. Освіта є способом залучення до культури, оволодіння культурним надбанням, формуванням якостей особистості. Саме тому освіта немислима без активності того, хто навчається, і, відповідно, вимагає широкого за-
151
стосування активних методів навчання, виховного впливу. Спільна діяльність учителя і учня вимагає розуміння спільної мети.
У кінці 80-х і 90-ті роки соціологи аналізують проблеми входження школи до ринкових відносин, проблеми управління і реформування НІКОЛИ.*
Вивчення думок, настроїв вузівських працівників показало, що більшість підтримує ідею реформування школи. У 1991 році про необхідність кардинальних змін говорили 65% працівників вузів, у 1993 р. — 90%. При цьому переважна більшість (72%) віднесли себе до прибічників поступових якісних змін, еволюційного шляху розвитку освіти. Багато висловлювалися за збереження різних форм зв'язків і координацію зусиль розвитку вищої школи країн СНД. Так, 64% опитаних ратували в 1991 році за збереження єдиної політики в системі освіти, 1/5 частина підтримувала ідею збереження єдиного освітнього простору. Досить хворобливо сприймали вузівські працівники руйнування інформаційних зв'язків, скорочення наукового спілкування.
Соціолог вивчає суб'єктів процесу освіти: соціальні групи учнів, викладачів, наукових співробітників, управлінців, учбово-допомїжний персонал. Вони різняться один від одного за своїми інтересами, цінностями, поведінкою. Вивчаючи ставлення різних соціальних груп вищої школи до інноваційних процесів, ми переконалися у тому, що ні відмінності часом досить суттєві. Так, найбільш сприйнятливими до реформ виявилися молоді викладачі і група управлінців нижчого рівня (керівники кафедр, лабораторій). Кожний п'ятий викладач цієї групи вважав, що система освіти потребує кардинальних змін. Радикалізм цієї групи пов'язаний із особистим інтересом просування. Саме ця група може стати соціальною опорою реформи. Вузівська адміністрація середнього та вищого рівня та викладачі середнього віку настроєні менш радикально. Найбільш хворобливо реагували на ураження демократії молоді викладачі, аспіранти [8].
Предметом соціального аналізу соціологів є також система освіти. У нашій країні традиційно виділяються як ступені: дошкільна,
* Щорічно в ЗО вузах України (що представляють її регіони і профілі навчання) опитувалися з питань життєдіяльності пузу, йоги трансформації (пропорційно до їх чисельності) основні категорії вузівських працівників: вищий і середній управлінський персонал, викладачі, наукові працівники, студенти.
152
шкільна (початкова, неповна середня), вища. За формою розрізняються освіти: професійна (професійно-технічні училища, курси підготовки, учнівство на місцях, середні спеціальні навчальні заклади, університети, інститути, курси підвищення кваліфікації, аспірантура, докторантура) і непрофесійні (дитячі садки, гуртки, шкільне навчання).
У навчанні дорослих вона представлена самоосвітою і видами навчання, спрямованими на розвиток загальної культури, задоволення любительських інтересів [II]. Протягом багатьох десятиліть ця система мало змінювалася, управління нею було жорстко детермінованим.
У світі існують різні системи освіти (американська, французька, японська та ін.), які відрізняються одна від одної. Разом з тим, можна вести мову про загальні-тенденції розвитку систем освіти. До таких тенденцій належать децентралізація управління освітою і поглиблення диференціації. Так, у більшості країн існує диференціація середньої школи, 3 одного боку, це загальноосвітні школи, куди дітей приймають лише після здачі складних іспитів і суворого відбору. Ці школи готують своїх учнів до продовження освіти в університетах (це ліцеї у Франції, старша ступінь повної середньої школи в Німеччині, старша середня школа в Японії і Швеції). З іншого боку, існують професійні ніколи, які готують молодь до професійної діяльності, закінчивши які до університету вступити не можна [28]. Поглиблюється диференціація видів, форм освіти. В більшості країн існують учбові заклади, альтернативні державним, багатоступінчастість вищої освіти і т. п.
Поряд з диференціацією набувають розвитку й інтеграційні процеси. Зокрема, в Європі з'явилися програми розвитку освіти, спрямовані на забезпечення контактів, зв'язків між університетами європейських країн. До таких програм належить програма чотиристороннього співробітництва в галузі освіти і наукових досліджень молодих учених, складена властями італійської провінції Ломбардії, французького департаменту Рона, німецької землі Бад-Вюртенберг і іспанської автономної області Каталонія. За проектом створюється своєрідний освітній простір, ширшає обмін студентами, стажування випускників, спілкування викладачів і т. п. [Зі].
