Соціологія - Кратко А.А.
Скачать (прямая ссылка):
124
Політичні відносини — це стійкі політичні зв'язки і взаємодії, які утворюються у зв'язку з функціонуванням політичної влади. Це стосунки політичних діячів, керівників і маси, еліти та електорату (виборців), еліти і контредіти, лідерів і груп підтримки та ін.
До стійких видів діяльності відноситься участь у виборах органів влади, здійснення законодавчих, судових, управлінських функцій, керівництва, лобізму, організації партійної роботи.
Найважливішим засобом удосконалення усіх елементів політики і політичної системи в цілому є політична культура. Вона передбачає освіченість і інформовапість суспільства, знання і поважання законів, терпимість до інших думок, здатність враховувати чужі інтереси, вміння розв'язувати протиріччя, мистецтво компромісу, володіння методами, способами демократичного управління.
Функції політики
Політика як соціальний інститут виконує різноманітні функції. До них відноситься, перш за все, ціннісно-орієнтаційна функція. Політика відображає життєво важливі інтереси соціальних груп, дає визначення колективних цілей, програм суспільного розвитку. Політика здійснює функції управління і керівництва політичними і суспільними процесами в інтересах і окремих соціальних груп, і суспільства в цілому, розв'язує соціальні та політичні протиріччя. З політикою пов'язана трансформація суспільства. Сприяючи реалізації певних інтересів, цілей, політика здійснює інноваційну функцію. Саме політика створює нові форми організації, забезпечує зміну і розвиток суспільства. Здійснюючи управління різними сторонами життя суспільства, політика як соціальний інститут інтегрує розвиток різних сфер суспільства, тобто здійснює особливу інтегруючу функцію. Нарешті, політика як специфічне середовище соціалізації здійснює функцію виховання, формування особистості. Які ж методи, способи функціонування політики? Характеристика політики буде неповною, якщо ми не зупинимося на понятті політичного режиму. В широкому значенні слова політичний режим — це сукупність принципів, методів, способів, прийомів політичного управління, політичного регулювання. Він дає уявлення про співвідношення елементів політики, про характер зв'язку державних органів та інших ланок політичної органі-
125
зації, про співвідношення гілок влади, особливості партійних систем, процедури вибору політичних керівників.
Політичний режим здійснюється з допомогою всієї системи політичного панування. Разом з тим, він залежить від сили та організованості опозиції. В ньому особливо яскраво виявляється співвідношення соціально-класових сил.
Соціологи, політологи визначають як основні для сучасного суспільства три політичні режими: тоталітаризм, авторитаризм, демократію.
Ознаками тоталітаризму є: гегемонія однієї партії, монополія однієї ідеології, всевладдя каральних органів, заперечення прав людини, придушення опозиції. Повне підпорядкування всіх громадських організацій правлячим структурам, заперечення громадянського суспільства. Витіснення усіх інших методів політичним регулюванням.
Ознаки авторитаризму не настільки категоричні. Авторитаризм допускає обмежений плюралізм і, разом з тим, забороняє окремі організації. Уже відсутній тотальний контроль над усіма сторонами життя суспільства. Авторитаризм передбачає сильну владу, але не диктатуру. Влада грунтується на законі, конституції, на демократичних інститутах. Разом з тим, вона пов'язана з авторитетом окремих особистостей або колективного органу. Існують різновиди авторитарного режиму: авторитарно-бюрократичний, військовий, корпоративний, національний, популістський авторитарний та інші.
Демократичний передбачає участь в управлінні широких верств населення, виборність органів влади, багатопартійність, розмежування держави та громадянського суспільства, гласність, широкі права і свободи громадян, плюралізм у мисленні, організації та діяльності, гармонійне поєднання гілок влади, її децентралізацію, поєднання політичного регулювання з економічним, правовим та моральним і т. п. Демократичний режим має багато різновидів: від найширшої участі мас в управлінні, від переважання морального і економічного регулювання та реального плюралізму до простої участі у виборах органів влади, поєднання методів управління, елементів плюралізму.
Зміна співвідношення протиборствуючих сил, загострення соціальних конфліктів призводять до зміни режимів.
Про появу нового режиму ми можемо судити за наступними моментами:
126
1) змінами взаємовідносин законодавчих та виконавчих органів влади;
2) змінами способу й порядку формування представницьких органів влади, тобто суті виборчого закону та системи голосування;
3) змінами взіємовідносин між центральними та місцевими органами влади;
4) змінами положення та діяльності органів придушення у суспільстві;
5) змінами становища та прав різних політичних партій та громадських організацій;
6) змінами реальних прав та обов'язків громадян;
7) змінами стану законності.
Про тенденції змін політичного режиму в бік його жорсткості свідчить процес посилення виконавчої влади і обмеження влади парламенту. Це відбувається шляхом прямого скорочення прав парламенту (наприклад, у Франції в 1958 р.), або побічно, шляхом присвоєння урядом законодавчих функцій (Англія). У разі виникнення колізії між урядом та бундестагом у ФРН, уряд, за згодою президента і другої палати, може прийняти закон без згоди бундестагу. У США президент має право не тільки розв'язувати найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, але й накласти вето на закони, прийняті конгресом. Для обмеження прав парламенту широко використовується так званий конституційний нагляд за парламентським законодавством. У США він здійснюється Верховним судом, члени якого призначаються президентом. Посилення виконавчої влади тісно пов'язане зі зростанням і посиленням органів придушення (збільшення політичної поліції, поява надзвичайних органів), з активізацією позасудової розправи з інакомислячими.
