Соціологія - Кратко А.А.
Скачать (прямая ссылка):
З розвитком суспільства поглиблюються уявлення про його цілісність. У сучасну епоху це не лише суспільство у національно-державних кордонах, не лише світова система держав, що взаємодіють між собою, а й єдине людство, органічно пов'язане з природою. У зв'язку з цим В. 1. Вернадський і говорить про ноосферу як органічну цілісність суспільства й природи.
Цілісність соціального світу П. Сорокін передає через поняття соціального простору як системи соціальної взаємодії. Оскільки соціологія вивчає соціальну взаємодію, можна визначити соціологію як науку про соціальну активність і механізми, що її забезпечують і регулюють.
Часом у тлумаченні предмета соціології розмежовуються і навіть протиставляються дві тенденції: макросоціологічна та мікро-соціологічна. Перша визначає соціологію як науку, яка виражає цілісність суспільства, розкриває закони цілісного розвитку. Друга подає соціологію як науку про поведінку. Насправді ж між цими тлумаченнями немає протиріччя, оскільки цілісність суспільства розкривається через аналіз поведінки. Е. Гідденс у книзі "Соціологія" (підручник 90-х років) показує зв'язок цих тенденцій. На його думку, "соціологія — це наука, що вивчає взаємозв'язки мікро- та макропроцесів через сферу повсякденного життя людини".
Отже, соціологічний підхід до вивчення суспільства, соціологічне бачення суспільства — це завжди аналіз явища, процесу в системі соціальних зв'язків, аналіз з точки зору його співвідношення з соціальне цілим.
Соціологічний підхід дозволяє не лише зображати явища, процеси, а й пояснювати їх, подавати моделі явищ та суспільства в цілому. Аналіз процесу в динаміці дає змогу помічати тенденції змін і формулювати прогнози щодо подальшого розвитку. Райт Міллс казав, що тільки соціологічна уява може дати розуміння складних відносин між людиною та суспільством.
14
Методологічні підходи до аналізу суспільства
У самій соціології існують різні методологічні напрямки, підходи до аналізу і розуміння суспільства, механізмів його функціонування і розвитку.
Перш за все можна виділити макросоціологічний та мікросоціологічний підходи. Макросоціологічний виходить з того, що лише аналізуючи суспільство як цілісність, можна зрозуміти особистість. Мікросоціологічний прагне осягнути цілісність соціального житія, вивчаючи інтеракцію (соціальну взаємодію індивідів).
У межах макросоціологічного підходу можна виділити кілька напрямків.
Одним з них є функціоналізм. Основні ідеї функціоналізму були сформульовані Г. Спенсером, а пізніше розвинуті Е. Дюрк-геймом, Р. Мертоном, Т. Парсонсом.
Згідно функціональному підходу, суспільство — це нерозривний організм, який складається з частин, елементів, що виконують певні функції. Останні спрямовані на задоволення суспільних потреб і забезпечують цілісність і сталість суспільства. Суспільні процеси та явища можна пояснити, аналізуючи їхні функції у суспільній системі. Суспільство зберігає сталість, оскільки реалізуються всі необхідні для соціального організму функції, у тому числі функція соціального контролю. Р. Мертон вводить поняття дисфункції, тобто руйнівної функції, та прихованих (латентних) функцій. За Мертоном, одні й ті ж елементи можуть бути функціональними по відношенню до одних систем і дисфункціональними до інших. Дисфункції долаються в процесі поступових змін.
Т. Парсонс розвиває теорію структурного функціоналізму. На його думку, існують чотири основні функції соціальної системи:
адаптація, досягнення мети, інтеграція і відтворення структури, які забезпечуються різними підсистемами суспільства. Так, всередині соціальної системи функцію адаптації забезпечує економічна підсистема, функцію досягнення мети — політична підсистема, функцію інтеграції — правові інститути та звичаї, відтворення структури — система вірувань, мораль, інститути освіти, виховання та ін. Цілісність суспільства досягається шляхом інтеграції загальноприйнятих соціальних цінностей і норм. Парсонс визначає суспільство як систему взаємовідносин між людьми, сполучною основою котрої є норми й цінності. Е. Дюркгейм розглядає суспільство як наді-
15
ндивідуальну духовну реальність, що грунтується на колективних уявленнях.
Широкого поширення набув методологічний підхід до аналізу суспільства з позицій теорії конфлікту. Основні ідеї конфліктного підходу були сформульовані К. Марксом, який вважав, що властива суспільству соціальна нерівність неминуче породжує конфлікти і несталість суспільства. В цьому плані загальними рисами суспільства є не стабільність і злагода, а панування, конфлікт, придушення. Конфлікт виникає, бо люди у відповідності з їхнім економічним становищем поділені на протилежні й антагоністичні класи. Класова боротьба пронизує усю історію, її загострення призводить до революційного вибуху.
Конфліктний підхід набув подальшого розвитку у М. Вебера і Р. Дарендорфа. М. Вебер говорить про три лінії соціальної нерівності: багатство, престиж і владу. Р. Дарендорф головну причину конфлікту вбачає у владі одних груп над іншими.
Названі підходи мають вразливі місця, вади, які полягають головним чином в абсолютизації висхідних положень. Насправді вони не обов'язково протирічать одне одному, а можуть поєднуватися під час аналізу реальних станів і процесів.
