Соціологія - Кратко А.А.
Скачать (прямая ссылка):
Створення єдиного народногосподарського комплексу, єдиної політичної та ідеологічної системи сприяло зближенню національно-етнічних утворень. У всіх республіках були створені крупні про-
60
мислові та культурні центри, з явилася власна інтелігенція, у тому числі наукова й управлінська, кваліфіковані робітники, власна номенклатура. Відбулося зближення республік за рівнем освіти. Коефіцієнт варіації, наприклад, за рівнем освіченості на 10 тисяч населення знизився з 0,5 у 1940 році до 0,1 у 1980. Чисельність студентів вузів на 10 тисяч населення склала в РРФСР — 219, УРСР — 175, у БРСР — 181, Узбекистані — 173, Казахстані — 169, Вірменії — 187. У 1980 р. вищу та середню освіту в СРСР мали 67% населення у віці 16 років і старші, у тому числі у Таджикістані — 61,3%, Киргизії — 64%, Туркменії — 65,5%, Казахстані — 66,5%.
Про інтенсивність процесів зближення свідчило збільшення кількості змішаних шлюбів. Якщо у 1970 р. змішані шлюби складали 13,5% всіх сімей, то у 1989 - 18%, в Україні — 25,3%. Про зближення свідчило й поширення російської мови як мови спілкування. У 1970 р. — 41,0 млн. чоловік, а у 1979 р. — 61,3 млн., тобто близько половини всього неросійського населення країни заявили, що вільно володіють російською мовою. Активне поширення російської мови помічене у білорусів, нею володіють 57%, 25% визнали її рідною. Серед українців, відповідно, 50% і 17%. За даними 1989 р. 6 з 7 городян володіли російською мовою. Активний процес урбанізації, міграції сільського населення до міста сприяли цим процесам.
Разом з тим не слід перебільшувати значення цих показників зближення. Нації, народності різнилися між собою за характером, рівнем соціальних процесів, що відбувалися всередині них. Були нації, які вели переважно міський чи сільський спосіб життя. Народи, що населяли європейську частину Союзу, були переважно городянами. Серед корінних національностей Середньої Азії переважали сільські жителі. Серед росіян городяни складали 77%, серед вірмен — 71%, естонців — 64°6, українців, латишів — 63%, казахів — 32%, серед молдаван, узбеків — 30%, киргизів — 21%. Відповідно, селяни серед росіян складали 6%, естонців — 11%, серед киргизів — 24%, туркмен — 45%.
Нації різнилися за своїм соціально-професійним складом. Серед естонців працівники кваліфікованої розумової та фізичної праці складали 81% у місті та 76% на селі. У росіян, українців, естонців, вірмен, латишів інтелігенція складала 1/4 частину населення, у народів Середньої Азії, молдаван — 1/7 частину. Частка зайнятих некваліфікованою фізичною працею серед росіян, біло-
61
русів, українців, латишів, естонців була майже вдвічі меншою, ніж у туркмен і таджиків.
Не можна не бачити, що зближення національно-етнічних утворень мало й негативні соціальні наслідки. Воно гальмувало розвиток національних культур. Становище посилювалося прорахун-ками національної, у тому числі мовної політики, що виявлялося у скороченні числа національних шкіл, учбових програм навчання рідній мові, видань літератури національними мовами. Якщо у 1926р. у Білорусії було з 5471 школи 4941 білоруська, інші — російські, українські, польські, литовські, естонські і т. ін., то у 1980-ті роки існувало лише кілька білоруських шкіл на фоні російських. В Україні також різко зменшилася кількість українських шкіл. Поширення двомовності сприяло асиміляції етнічних та національних груп, які переживали становлення, посилювало нерівноправність крупної розвинутої нації та невеликих національних утворень.
Міграція населення, зближення національно-етнічних спільнот створювали цілий ряд труднощів у етнічних процесах. В Естонії, приміром, вона призвела до зміни національного складу жителів республіки, що викликало стурбованість корінного населення. З 1939-го по 1989 рік питома вага естонців знизилася на 1/3, а деяких національностей зросла майже в 10 разів. У результаті посиленої міграції в Україні у 80-ті роки кількість українців зменшилася за 10 років (1979 - 1988) на 1,5%.
Соціальні особливості, відмінності національно-етнічних спільнот особливо яскраво виявилися у специфіці свідомості. Це можна спостерігати на матеріалах міжрегіонального дослідження соціально-культурного розвитку та національної самосвідомості, проведеного під керівництвом Ю. В. Арутюняна у 70-ті та 80-ті роки. З одного боку, у дослідженні була зафіксована тенденція утвердження загальних норм способу життя, прилучення до загальнолюдських цінностей. З іншого боку, цілком очевидне прагнення до самостійного національною розвитку. Було встановлено, що національні почуття виявляються яскравіше в інонаціональному середовищі. Туга за батьківщиною, почуття спорідненості, солідарності гостріше відчувалися, наприклад, росіянами у Талліні, Ташкснті, аніж у Москві [І].
Що ж ріднить, змушує ідентифікувати себе з національною групою? Опитувані називали мову, культуру, звичаї, але практично ніхто не згадував соціально-політичні якості, політичні особливості. Це свідчить про те, то етнос сприймається як культурна, а не по-
