Соціологія - Кратко А.А.
Скачать (прямая ссылка):
Для того, щоб розібратися у тому, що ж являє собою нація, слід розмежовувати питання про природу спільноти та фактори Ті розвитку, про природу нації та її участь у політичних процесах. Немає сумніву, що створення єдиної централізованої держави сприяє становленню нації. Немає сумніву, що нації можугь підключатися до політичних процесів, утягуватися у боротьбу за владу, та це не змінює природи самої нації як культурної спільноти.
Звичайно, нація відрізняється від попередніх форм етносів. Це більш високий ступінь розвитку культури, що виражається у більш зрілій ціннісній свідомості нації (її потреб, інтересів, цінностей), багатстві норм, у розвинутій літературній мові, більш глибокому характері свідомості, здатності до більш активної дії в ім'я розвитку культури. Нація — своєрідний ступінь розвитку культури. Значення спільності походження виявляється лише у знятому вигляді, опосередковано, через фіксацію спільності походження у культурі народностей, в історичних традиціях. Нація охоплює значно
56
більшу кількість людей. Всередині нації довгий час можуть зберігатися етнічні групи. В нашій країні в результаті тривалого тісного спілкування склалася українська нація, яка включає у себе етнічні групи українців західної, східної, південної частин України. Єдине ж громадянство включає, крім українців, представників інших націй, народностей. Це політична спільнота, існування якої регулюється політичними нормами, які в сучасному світі є більш ефективними, ніж культурні орієнтації. Напевне, це і живить прагнення до ототожнення нації з громадянством. Поширені визначення нації шляхом перерахування таких ознак, як спільність походження, території, мови, економічного життя, держави. Проте дослідники справедливо відзначають, ідо спільна територія, спільність економічних зв'язків, єдина держава — це скоріше передумови виникнення нації, ніж її ознаки [2].
Про те, ідо держава не є і не може бути ознакою нації, свідчить той факт, що з 132 держав світу у 70-ті роки лише 9% були етнічно гомогенними (однорідними), 40% мали в своєму складі 5 та більше етнічних груп [ІЗ]. Багато крупних розвинутих держав (США, Великобританія та ін.) є поліетносами. При цьому багатовіковий історичний досвід показав, що ніякі державні кордони не можуть окреслити культурну різноманітність народів, їхню етнічну самосвідомість.
Разом з тим штучна побудова поліетнічної держави за національним принципом — джерело багатьох протиріч, бід, що можна проілюструвати на прикладі розвитку Радянського Союзу. У відповідності з принципом федеративного національно-державного устрою народи були "жорстко" прив'язані до конкретних державних утворень. Ті, що мали територіальний статус та власну державність, оголошувалися націями, хто не мав, або жив за кордоном, оголошувалися національними групами. Так національнодержавний устрій створював певну ієрархію національно-етнічних утворень, і все це в умовах цоліетнічного характеру республік.
Очевидно, точніше було б визначити націю через категорії спільності культури та її самосвідомість.
У зв'язку з цим у нашій літературі було висловлено справедливу думку про те, що "національність має стати приватною справою громадянина, об'єктом його культурних, мовних та побутових переваг" [б]. Це не виключає того, що держава покликана охороняти права й свободи націй, сприяти їхньому розвитку.
57
Етнічність
Формування націй, як і більш ранніх спільнот, пов'язане з усвідомленням належності до спільноти, прийняттям її цінностей, норм.
Англійський соціолог Е. Геллнер, відомий своїми працями з проблем розвитку нації, підкреслює, що нації у цьому значенні — це продукт людських переконань, пристрастей, схильностей [З].
Етнічність передбачає почуття єдності, яка виражається через протиставлення "ми — вони". Якщо відсутнє почуття належності до спільноти, усвідомлення відмінностей її культури від інших, немає і соціальної спільноти. Тобто специфіка етнічного зводиться переважно до змісту етнічної свідомості та самосвідомості. Остання, на думку І. С. Кона, є головною ознакою.
В Енциклопедії американських етнічних груп, виданій Гарвардським університетом наприкінці 70-х років, зазначалося, що будь-яка сукупність людей, котрі заявили про своє походження і культурну відмінність, може розглядатися як етнічна група. Ознаками "етнічності", що можуть варіюватися у різних комбінаціях, називалися: спільне історико-географічне походження, раса, релігія, вірування, мова або діалект, зв'язки, які виходять за межі родинних, сусідських та общинних кордонів, цінності, традиції, символи, література, фольклор, музика, кулінарні уподобання, поселенські особливості, інтереси, інститути, що обслуговують та підтримують групу, внутрішнє почуття відмінності, відмінність, що сприймається зовнішньо.
Етнос часто визначають як групу людей, які розмовляють однією мовою, визнають спільність свого походження, володіють комплексом звичаїв, цінностей, традицій, що різняться від інших.
Та чи не втратила свого значення етнічність у сучасну епоху масових переміщень, урбанізації, масової культури?
