Соціологія - Кратко А.А.
Скачать (прямая ссылка):
7
структурні елементи якого можна судити тільки по співвідношенню з цілим. Еволюційний розвиток веде до встановлення фундаментального порядку. О. Конт розробляє методи соціологічних досліджень, підкреслює значення спостережень, експерименту, порівняльного, генетичного і конкретно-історичного методів.
У соціології англійського вченого Герберта Спонсора (1820 — 1903) чітко виражена натуралістична тенденція, суспільство уподоблюється біологічному організму, що формується на основі загальної еволюції. Спенсер розвиває вчення про соціальні інститути як механізми самоорганізації співжиття людей, розробляє типологію суспільств тощо.
Висхідним у соціології К. Маркса (1818 — 1883) також був позитивізм. К. Маркс створює матеріалістичне вчення про суспільство, згідно якого головною визначальною силою у розвитку цього суспільства є спосіб виробництва матеріальних благ. За Марксом, розвиток суспільства має закономірний і поступально прогресивний характер. Реалізуючи системний підхід до аналізу суспільства, вчений створює теорію суспільно-економічної формації, яка розкриває взаємозв'язки між різними сторонами суспільства. Історична зміна формацій відбувається на основі розв'язання протиріч, конфліктів.
На зламі XIX і XX століть соціологія переживає якісно новий етап: усвідомлюється обмеженість абстрактно-теоретичних методів пізнання, які переважали на першому етапі, постає питання про виділення соціології як самостійної цілісної науки. Найбільш яскраві представники соціології у цей час — М. Вебер, Г. Зіммель, Е. Дюркгейм. їх об'єднує думка про принципову відмінність законів суспільного розвитку від законів природи, про своєрідність соціологічних методів пізнання.
Подальшого розвитку в цей період набули такі напрямки соціологічного аналізу, як структурно-функціональний аналіз, конфліктний, системний підходи, формулюються положення символічного інтеракціонізму.
У першій половині XX століття бурхливого розвитку набуває емпірична соціологія. В цей час формуються методи збирання і аналізу емпіричної інформації, теорія виміру.
У другій половині XX століття усвідомлюється необхідність синтезу теорії та емпірії, тривають пошуки загальної теорії, стрімко розвиваються спеціальні соціологічні теорії. Великий внесок у роз-
8
виток соціології на цьому етапі зробили американські соціологи Г. Парсонс, Р. Мертон.
Разом з тим спеціалізація і методологічний плюралізм призвели до негативних наслідків. Для соціології стають характерними розірваність елементів, фрагментація, піддається сумніву цілісність соціологічного знання, воно розглядається як набір великого числа спеціальних теорій і конкретних досліджень.
У 70 — 90-х роках у соціологію приходить розуміння необхідності поєднання різноманітних методологічних підходів, напрямків соціологічного аналізу.
Різні теоретичні підходи не розглядаються як протилежні, несумісні. Польський соціолог П. Штомпка наводить слова американського соціолога Дж. Александера про те, що "нормою стає синтезування, а не полемічне теоретизування". Прикладом такого синтезування П. Штомпка вважає концепцію багатомірності Дж. Александера, концепцію структуралізації Е. Гідденса, теорію соціальної комунікації Ю. Хабермаса, власну теорію соціального становлення та ін.
Сучасне оновлення соціології полягає і в тому, що вона переходить від описовості фактів до аналітичних узагальнень. Так поступово, протягом усіх цих етапів формуються всі структурні елементи соціологічної системи знань.
У нашій країні соціологія має свої особливості, свої етапи розвитку.
Після 1929 року, коли соціологію було оголошено псевдонаукою, вона могла розвиватися лише в рамках інших галузей знань (філософії, історії, економічного, юридичного знання тощо). Тому зараз важливо виокремити соціологічне знання з інших наук, об'єднати його в рамках соціології.
У нашій країні ще не подолані фрагментація соціології, розірваність її елементів, про що свідчать учбові програми та навчальні посібники, де найчастіше дається виклад спеціальних соціологічних теорій (соціологій), а не загальної теорії.
Соціологія ніби повертається до своїх витоків, до узагальнень спільного соціологічного характеру, до цілісної системи знань. Усе частіше звучить заклик звернутися до загальної теорії. Соціологи справедливо зазначають, що без загальної теорії немає і не може бути розвинутої цілісної системи наукових знань, бо загальна
9
теорія виконує функції висхідного і узагальнюючого знання, яке забезпечує подальший розвиток спеціального і конкретного.
Про тенденції розвитку соціології досить добре сказав відомий англійський соціолог Ентоні Гідденс у статті "Дев'ять тез про майбутнє соціології"[2]. За його словами, соціологія прийде до теоретичного синтезу і відмовиться від ігнорування загальної теорії. При цьому буде переосмислений головний об'єкт соціологічного аналізу — цілісність суспільства. Це вже не ізольоване суспільство у державно-національних рамках, а система суспільств. Соціологія знову зацікавиться великомасштабними довготривалими процесами соціальної трансформації, стане більш активним учасником у формуванні практичної соціальної політики. Е. Гідденс висловив упевненість, що соціологічне мислення і соціологічне бачення органічно ввійдуть до контексту інших наук про суспільство (історії, філософії, політології, соціальної антропології, міжнародних відносин). Подібно до інших наук, соціологія за своєю природою і історією розвитку інтернаціональна. Вона є продуктом духовного розвитку людства, результатом творчої діяльності вчених різних країн. її поява — досягнення світової суспільствознавчої думки.
