Научная литература
booksshare.net -> Добавить материал -> Социология -> Кратко А.А. -> "Соціологія" -> 11

Соціологія - Кратко А.А.

Кратко А.А., Якуба Е.А. Соціологія: Конспект книги Якуба Е.А. Соціологія/ -Х.: Константа, 1996. -192c. — Київ, 1998.
Скачать (прямая ссылка): yakuba.rar
Предыдущая << 1 .. 5 6 7 8 9 10 < 11 > 12 13 14 15 16 17 .. 74 >> Следующая

Негативним є певне знеособлення, деіндивідуалізація, формалізація, стандартизація зв'язків у результаті інституціоналізації. Соціальні інститути розвиваються через подолання цих протиріч

32

між потребами подальшого розвитку та старими організаційними формами. Е. Дюркгейм твердив, що призначення соціальних інститутів полягає у налагодженні відповідності між іцституціональними формами та новими потребами суспільства.
Які функції виконують соціальні інститути?
Перш за все необхідно назвати:
1) функція закріплення і відтворення суспільних відносин у певній галузі;
2) функція інтеграції та згуртування суспільства;
3) регулювання і соціального контролю;
4) залучення людей до діяльності, або комунікативна функція.
Кожна з цих функцій віднаходить конкретний вияв і своєрідність у різноманітних інститутах.
Критерієм класифікації соціальних інститутів можуть бути сфери, види діяльності, функції, рівень і характер організації. Г. Спенсер свого часу виділив три типи соціальних інститутів (ті, що продовжують рід, розподільчі та регулюючі). Ян Щспаньський говорить про п'ять видів [4, с. 99 — 100]:
]} економічні, котрі займаються виробництвом, обміном і розподілом матеріальних благ і послуг;
2) політичні, пов'язані з встановленням, підтриманням і виконанням влади;
3) виховні і культурні, які створені для зміцнення культури, соціалізації молодою покоління;
4) соціальні, що регулюють взаємодію спільнот;
5) релігійні.
Соціально-класові утворення і поляризація суспільства в Україні та державах СНД
Наприкінці 80-х років у нашій країні активізувалися процеси соціальної диференціації та поляризації суспільства.
Суспільство й раніше було досить поляризованим. Верхівку вищого класу складали найвищі верстви партійної, державної та господарської бюрократії (номенклатури). В умовах загальної державної власності вони були розпорядниками більшої частини на-

33

тонального надбання. Частка привласнюваного багатства визначалася не рівнем заробітної плати, а чималим переліком привласнюваних безплатно або за символічну платню матеріальних і соціальних вигод, недосяжних для інших груп [2, 5]. Їм і належала вся повнота політичної влади.
Вищому класу протистояв нижчий, який охоплював більшу частину населення (робітників, колгоспників, групи інтелігенції). Для всіх соціальних груп, що входили до цього класу, була характерною не лише відсутність власності, а й відстороненість від володіння матеріальними і соціальними благами й можливості розпоряджатися ними, обмеженість соціально-політичних прав. Нижчу верству цього класу складала люмпенізована частина населення.
Спільність становища всіх представників нижчого класу по відношенню до вищого не виключала його складної внутрішньої соціальної диференціації. Робітники аж ніяк не були однорідною масою у соціальному плані. Дослідники соціальних відмінностей виділяли п'ять груп робітників, різних за характером і умовами праці (наладчики, настроювачі автоматичних ліній, верстатники, ремонтники, робітники ручної кваліфікованої праці, некваліфікованої праці). Робітничий клас у цілому був достатньо кваліфікованим:
2/3 здобували спеціальну професійну підготовку, 3/4 мали різні рівні освіти, від неповної середньої до вищої. У той же час важкою не-кваліфікованою працею було зайнято 1/3 в промисловості і більше половини в будівництві. Найбільш масовою групою були верстатники, найбільш рухомою, освіченою, швидко зростаючою — наладчики, настроювачі. Особливе місце на промислових підприємствах посідали робітники ручної праці високої, унікальної кваліфікації (наприклад, інструментальники та ін.). Саме вони відрізнялися більшою соціальною зрілістю Соціальні відмінності були пов'язані також зі сферою діяльності. У 1989 р. в країнах колишнього Союзу РСР 61 % працюючих було в промисловості, 19% — у сільському господарстві, 20% — у невиробничій сфері. Промислові робітники посідали більш високе місце у суспільстві.
За досить багатьма параметрами: престижем, кваліфікацією, рівнем культури, освітою, соціальною активністю, соціальною захищеністю відрізнялися робітники, по-різному зв'язані з підприємствами (постійні й сезонні робітники), працюючі на різних за значенням підприємствах (крупні, дрібні), підприємствах різних галузей (ВПК, легка промисловість тощо), такі, що мешкають у різних регіонах.

34

Дослідження, що їх проводили в 70 — 80-і роки соціологи Харківського університету на машинобудівних підприємствах, свідчили, що соціальна диференціація поглиблюється, а разом з нею зростає і соціальна напруга в зв'язку зі зрівняльними тенденціями розподілу, а також тому, що досить значна кількість робітників використовувалася на некваліфікованих роботах, що не відповідали їхнім можливостям та інтересам. Соціальна напруга зростала й унаслідок усвідомлення неефективного характеру керування підприємствами й суспільством.
До нижчого класу належала й більша частина інтелігенції (верстви найбільш низькооплачувані і соціальне не захищені). Це інженерно-технічні працівники, рядові працівники НДІ, педагогічних, медичних закладів. Інтелігенція також мала досить складну структуру. Власне інтелігенція, разом з особами висококваліфікованої розумової праці, відрізнялася за всіма параметрами від групи осіб, зайнятих на обслуговуванні (канцелярські працівники, реєстратори і т. ін.). Суттєво відрізнялися одне від одного й професійні загони інтелігенції.
Предыдущая << 1 .. 5 6 7 8 9 10 < 11 > 12 13 14 15 16 17 .. 74 >> Следующая

Реклама

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed

Есть, чем поделиться? Отправьте
материал
нам
Авторские права © 2009 BooksShare.
Все права защищены.
Rambler's Top100

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed