Інфекційні хвороби, які вражають нервову систему - Суренко М.С.
ISBN 966-7985-53-9
Скачать (прямая ссылка):
У міжнападний період свідомість проясняється і хворі можуть орієнтуватися в середовищі та правильно відповідати на питання. Внаслідок інтенсивної слинотечі та потовиділення розвивається зневоднення. Якщо хворий не помирає на висоті нападу або від гіповолемії, то через два—три дні період збудження змінюється періодом паралічів. Судоми та напади гідрофобії припиняються. Хворий може навіть пити воду і виникає оманливе відчуття покращання стану. В цей час температура нерідко підвищується до 40—42°С. Наростають тахікардія, гіпотонія. Смерть настає через 12—20 годин від паралічу серцевого або дихальних м'язів.
Загальна тривалість хвороби 5—8 днів, рідше більше.
Діагностика. Розпізнавання хвороби базується на характерній клінічній картині — гідрофобія, аерофобія, фотофобія, акустико-фобія, слинотеча, марення та епідеміологічних даних — укус тварини, підозрілої на захворювання на сказ.
У загальному аналізі крові лімфоцитарний лейкоцитоз, анеози-нофілія. У відбитках з поверхні рогової оболонки очей можливе визначення антигену вірусу сказу. Після смерті хворого обстежують аммонів ріг, в якому можуть бути тільця Бабеша-Негрі.
Лікування.
У світі ще не описано жодного випадку одужання хворого на сказ. Основна мета симптоматичного лікування — зменшити страждання хворого.. Хворого госпіталізують в окрему теплу затемнену кімнату з індивідуальним сестринським постом. Для попередження нападів у великих дозах вводять морфін, пантопон, аміназин, дроперидол, седуксен, реланіум, ГОМК, димедрол та хлоралгідрат в клізмах. З метою запобігання м'язових спазмів призначають курареподібні препарати, а задля запобігання зневоднення вводять розчини: трисіль, дисіль, фізіологічний розчин. Застосування антирабічного імуноглобуліну при появі клінічних симптомів хвороби неефективне. Профілактика.
При укусах потрібно якомога скоріше промити рану водою з милом або без нього, а потім обробити її 70%-ним
97
спиртом або спиртовим розчином йоду. В середину рани та навколо неї вводять антирабічну сироватку чи анти-рабічний імуноглобулін. Щеплення проти сказу треба проводити якомога раніше.
Розділяють щеплення за безумовними та умовними показаннями. За безумовними показаннями щеплення проводять при укусах явно хворих на сказ тварин, якщо стан тварини невідомий, а також при укусах в голову, обличчя, шию. Щеплення за умовними показаннями проводять, якщо тварина не має ознак хвороби і тримається під наглядом протягом 10 днів.
Антитіла після щеплення з'являються через 12—14 діб та сягають максимуму через ЗО днів. При укусах в голову, обличчя або при чисельних укусах, коли вірогідний короткий інкубаційний період, вводять антирабічний імуноглобулін за безумовними показаннями в дозі 0,5 мл/кг, за умовними — 0,25 мл/кг. Імуноглобулін вводять за інструкцією. Дозу вакцини (2—5 мл) та тривалість курсу вакцинації встановлюють індивідуально в залежності від локалізації та давності укусу. Вакцину вводять щоденно в підшкірну клітковину живота. Середня тривалість вакцинації 20—25 днів. Після закінчення основного курсу проводять 2—3 ревакцинації з інтервалом в 10 днів.
98
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Ахмедова С. А., Буслаева Г. П., Самсигина Г. А. Особенности клинической картины грибкового поражения центральной нервной системы у детей первого года жизни //Педиатрия. — 2001. -№3. -С. 55-60.
2. Берестова Т. Г. Антропологічні передумови виникнення менін-гоенцефалітів //Журнал практичного лікаря. — 1991. - № 2. — С. 24-26.
3. Берестова Т. Г. Ефективність інтерферонів та їх індукторів у комплексній терапії менінгоенцефалітів і значення соматотипу в їх перебігу: Автореф. дис. к. м. н. — К: Б. в., 1999. — 19 с.
4. Богомолов Б. П. Менингеальный синдром в дифференциальной диагностике инфекционних болезней //Клиническая медицина. —
1997.-№3.-С. 47-53.
5. Возіанова Ж. І. Інфекційні та паразитарні хвороби. - К.: Здоров'я, 2000.-Т. 1. г 854 с.
6. Возіанова Ж. І. Інфекційні та паразитарні хвороби. — К.: Здоров'я, 2001.-Т. 2.-692 с.
7. Вплив алергізації організму на перебіг вірусних і вірусно-бактерійних менінгоенцефалітів /Муравська Л. В., Руденко А. О., Кононенко В. В., Пархомець Б. А., Мельничук І. М., Коротке-вич Н. А., Климовицька В. С. // Інфекційні хвороби. — 1996. — № 2. - С. 60.
8. Герпетический энцефалит у детей: клинические, нейровизуа-лизационные и иммуногенетические аспекты /Идрисова Ж. Р., Деконенко Е. Л., Мартыненко И. Н., Леонтьева И. Я., Пет-рухин А. С., Болдырева М. Н., Приткова М. И., Митрофанова И. В., Соколова М. М. // Неврологический журнал. — 2001. — Т. 6. - № 1. — С. 12-16.
9. Дифференциальная диагностика нервных болезней /Под ред. Г. А. Акимова. — СПб.: Гиппократ, 1997.
10. Долгов А. М. Критерии неблагоприятного течения мененгоэн-цефалитов риногенной природы //Журнал неврологии и психиатрии им. С. С. Корсакова. — 2000. — Т. 100. — № 8. — С. 49—50.
11. Заплотная А. А. Состояние клеточного иммунитета при вирусных серозных и менингококковом менингитах //Журнал неврологии и психиатрии им. С. С. Корсакова. — 1992. — Т. 92. — № 2. — С. 39-41.
