Онкология: Учебник - Білинський Б.Т.
ISBN 5-311-01334-6
Скачать (прямая ссылка):
Примітка.
*У носовій порожнині виділяють 4 анатомічні підрозділи: перегородку, дно, латеральну стінку, передсінок.
У решітчастому синусі виділяють 2 анатомічні підрозділи: праву і ліву половини.
198
Розділ 8. Пухлини щелепно-лицевої ділянки
N — регіонарні лімфатичні вузли
ИХ — недостатньо даних для оцінки стану регіонарних лімфатичних вузлів.
N0 — немає ознак ураження регіонарних лімфатичних вузлів.
N1 — метастази в одному гомолатеральному лімфатичному вузлі до 3 см у найбільшому вимірі.
N2 — метастази в одному гомолатеральному лімфатичному вузлі до 6 см у найбільшому вимірі, або численні метастази в гомолатеральних лімфатичних вузлах, жоден з яких не перевищує 6 см у найбільшому вимірі, або білатеральні чи контралатеральні метастатичні лімфатичні вузли розміром до 6 см у найбільшому вимірі.
И2а— метастази в гомолатеральному лімфатичному вузлі до 6 см у найбільшому вимірі.
N21)— численні метастази в гомолатеральних лімфатичних вузлах, жоден з яких не перевищує 6 см у найбільшому вимірі.
К2с— білатеральні або контралатеральні метастатичні лімфатичні вузли розміром до 6 см у найбільшому вимірі.
N3 — метастази в лімфатичних вузлах розміром понад 6 см у найбільшому вимірі.
Примітка. Лімфатичні вузли по середній лінії тіла вважаються гомо-латеральними.
М — віддалені метастази
МХ— недостатньо даних для визначення віддалених метастазів.
М0 — немає ознак віддалених метастазів. МІ — наявні віддалені метастази.
рТИМ — патоморфологічна класифікація
Категорії рТ, pN, рМ відповідають категоріям Т, N та М.
р]^0 — матеріал для гістологічного дослідження після селективної шийної регіонарної лімфаденектомії повинен включати не менше ніж 6 лімфатичних вузлів. Матеріал для гістологічного дослідження після радикальної чи модифікованої радикальної шийної лімфаденектомії має включати не менше ніж 10 лімфатичних вузлів.
199
Частина друга. Спеціальна онкологія
G — гістопатологічна градація (див. розділ 4, с. 66) Групування за стадіями
Стадія 0 Tis N0 МО
Стадія І ТІ N0 МО
Стадія II Т2 N0 МО
Стадія III ТІ N1 М0
Т2 N1 М0
ТЗ N0, N1 МО
Стадія IVA Т4а N0, N1 М0
ТІ, Т2, ТЗ N2 МО
Т4а N2 МО
Стадія IVB Т4Ь Будь-яке N МО
Будь-яке Т N3 МО
Стадія IVC Будь-яке Т Будь-яке N МІ
Циліндрома. Клінічний перебіг цієї пухлини характеризується повільним ростом. Проростання в навколишні структури спричинює клініку, подібну до вже описаної. Особливістю пухлини є її периневральний ріст, тому межі особливо нечіткі. Має значну схильність до рецидивування.
Саркома. Цій групі пухлин властива велика різноманітність клінічних і морфологічних проявів. Найчастіше саркоми виникають у верхньощелепній пазусі. Симптоми захворювання відповідають поширенню пухлини і ступеню руйнування лицевого скелета.
Неврогенні пухлини, такі, як естезіобластома, нейросаркома, трапляються дуже рідко, не мають специфічної клініки. Лікування хірургічне.
Діагностика. У задавнених випадках діагноз визначається досить легко. Великі труднощі для діагностики виникають на ранніх стадіях захворювання. Вирішальна роль належить рентгенологічним методам дослідження, особливо комп'ютерній томографії. Обов'язкове морфологічне підтвердження, якого досягають шляхом аспіраційної біопсії. Іноді виникає необхідність проведення з метою діагностики гайморотомії.
Лікування. Сучасна тактика лікування раку приносових пазух подібна до лікувальної тактики при плоскоклітинному раку язика та порожнини рота.
200
Розділ 9. Пухлини шиї
Лікування переважно комбіноване і складається з передопераційного опромінення в дозі 50 Гр і електровисічення пухлини через 2—3 тиж після закінчення опромінення. Самостійно променеве лікування або в комбінації з хіміотерапією застосовують за наявності протипоказань та відмові хворого від операції. При метастатичному ураженні лімфатичних вузлів шиї виконують операцію Крайля або модифіковану радикальну лімфаденектомію шиї.
Прогноз. У випадку злоякісних пухлин прогноз назагал несприятливий.
Розділ 9. ПУХЛИНИ ШИЇ
Пухлини щитоподібної залози
Досвід останніх років свідчить про значне зростання частоти захворювань щитоподібної залози, зокрема, тироїдитів, різноманітних порушень функції залози, доброякісних і злоякісних пухлин.
На сьогодні відомості про будову щитоподібної залози та функціональну спрямованість її окремих структурних елементів значно збагатилися. Морфологічно в щитоподібній залозі розрізняють так звані А-клітини (фолікулярні), В-клітини (Гюртле— Ашкеназі) та С-клітини (парафолікулярні). Перші відповідають за синтез тироксину; функція других пов'язана з накопиченням біогенних моноамінів (серотоніну), хоча донедавна вважалося, що це дистрофічні клітини; треті забезпечують синтез кальцитоніну. А-, В-, С-клітини є джерелом утворення як злоякісних, так і доброякісних пухлин.
Класифікація пухлин щитоподібної залози будується з урахуванням трьох основних принципів: клінічного, гістологічного, гістогенетичного. Цим вимогам найбільше відповідає класифікація, яку в скороченому вигляді подано в табл. 9.
201
Частина друга. Спеціальна онкологія
