Онкология: Учебник - Білинський Б.Т.
ISBN 5-311-01334-6
Скачать (прямая ссылка):
Діагностика. Діагноз раку грунтується на даних анамнезу та клінічного огляду. При диференціальній діагностиці беруться до уваги темп росту пухлини, а також явища інфільтрації. Морфологічне дослідження обов'язкове. З цією метою досліджуються маз-ки-відбитки виразкової поверхні, проводиться біопсія. Природу змін у регіонарному лімфатичному апараті визначають шляхом пункційної біопсії.
Лікування. Для лікування хворих на рак язика використовують хірургічні, променеві та цитостатичні методи. Лікування, як правило, комбіноване, проводиться двома етапами. Перший етап передбачає санацію пухлини на язиці. З цією метою застосовують передопераційне опромінення. Через 2—3 тиж після його завершення лікування доповнюється оперативним утручанням. При I—II стадіях процесу — це половинна резекція язика, при III — можлива розширена операція. Швидкий перехід пухлини J язика на інші відділи порожнини рота утруднює проведення хірургічно-
187
Частина друга. Спеціальна онкологія
188
го втручання і вимагає розширених операцій з видаленням слизової оболонки дна порожнини рота, піднебінних дужок, мигдалика, додаткової мобілізації кореня язика.
На другому етапі проводиться модифікована радикальна лімф-аденектомія шиї. у випадку метастатичних конгломератів — операція Крайля. При розвитку пухлини в корені язика, починаючи з 1 стадії, призначають опромінення за радикальною програмою. Якщо повна регресія пухлини відсутня, — необхідна розширена операція. Для лікування пізніх стадій та рецидивів раку язика застосовують метотрексат, блеоміцин, доксорубіцин, цисплатин.
При І стадії раку слизової оболонки порожнини рота лікування хірургічне або променеве. При II — комбіноване і складається з передопераційного опромінення з подальшим висіченням пухлини, при III стадії лікування також комбіноване, однак операції набувають розширеного характеру. Променеве і хірургічне лікування завжди поширюється на зони регіонарного метастазування.
Останнім часом тактика лікування плоскоклітинного раку язика та слизової оболонки порожнини рота зазнала принципових змін. Доведено ефективність застосування одночасної хіміо-променевої терапії. Названий підхід дозволяє зберегти уражені пухлиною органи.
Прогноз. Особливості прогнозу визначаються стадією захворювання, анатомічною формою росту, локалізацією та особливостями гістологічної структури пухлини. Найсприятливіший перебіг при папілярній формі, несприятливий — при інфільтративній. З точки зору локалізації несприятливим вважається розміщення пухлини в корені язика. При ранніх стадіях раку язика виживання становить 50—70 %, при пізніх — 15—30 %. Загальне п'ятирічне виживання при І стадії раку дна порожнини рота сягає 85—90 %. Пацієнти з II, III, IV стадіями живуть понад 5 років відповідно у 80, 70 та 30 % випадків.
Відновне лікування. Радикальне лікування раку слизової оболонки порожнини рота супроводжується значною травматизацією, внаслідок чого порушується процес ковтання і мовлення. Сучасне відновне лікування покрашує функціональні результати масивних оперативних утручань, забезпечує адекватну пластику дефектів тканин.
_Розділ 8. Пухлини щелепно-лицевої ділянки_
189
Пухлини слинних залоз
У структурі пухлинних захворювань слинних залоз домінують доброякісні пухлини. У 90 % випадків пухлиною уражуються привушні слинні залози. Пухлини підщелепних, під'язикових, малих слинних залоз трапляються рідко. На основі міжнародної гістологічної класифікації клініко-морфологічний розподіл пухлин слинних залоз здійснюється так: доброякісні пухлини, місцеводе-структивні пухлини, злоякісні пухлини.
ДОБРОЯКІСНІ ТА МІСЦЕВОДЕСТРУКТИВНЇ ПУХЛИНИ СЛИННИХ ЗАЛОЗ
Доброякісні пухлини слинних залоз (епітеліальні і неепітеліа-льні) проявляються, досягнувши розміру 1,5—2 см у діаметрі. Вони розвиваються повільно і безболісно, досягаючи іноді значних розмірів. їхньою характерною особливістю є відсутність болю та порушень функцій лицевого нерва.
Поліморфна аденома. Серед доброякісних пухлин слинних залоз близько 50 % припадає на поліморфні аденоми (змішані пухлини). Макроскопічно змішані пухлини характеризуються значною різноманітністю. Вони, як правило, добре рухомі, мають гладеньку вузлувату поверхню, шкіра над пухлиною не змінена, зміщується вільно. Консистенція щільна, рідше — еластична. Особливістю пухлини є наявність тонкостінної капсули, хоча іноді капсула не є цілісною і тоді пухлина прилягає безпосередньо до тканини залози.
Аденома трапляється рідко (близько 3 % випадків). Має моно-морфну будову (базофільноклітинна або світлоклітинна). Поверхня її, як правило, гладенька, пальпація безболісна, пухлина зберігає рухомість.
Аденолімфома спостерігається в 4 % усіх пухлин слинних залоз. Найчастіше розвивається в чоловіків старшого віку. Локалізується в привушній залозі під мочкою вуха в товщі залози.
Доброякісні неепітеліальні пухлини слинних залоз (ангіома, ліпома, невринома) зустрічаються дуже рідко.
Діагностика грунтується на даних пальпації, рентгенологічного та цитологічного досліджень. До рентгенологічних досліджень належать сіалографія і томосіалографія. Характерною рентгено-
