Онкология: Учебник - Білинський Б.Т.
ISBN 5-311-01334-6
Скачать (прямая ссылка):
Із цих особливостей місцевого росту екзо- та ендофітних форм раку випливають наступні практичні висновки. Операція туморектомії супроводжується виникненням локального рецидиву, а останній, як відомо, створює високий ризик лімфогенної та гематогенної дисемінації. При ендофітних формах росту пухлини об'єм радикальної операції завжди повинен бути максимально можливим. Особливості макроскопічних форм росту пухлин необхідно враховувати радіотерапевту при формуванні розмірів поля опромінення.
Зазначені закономірності знайшли своє відображення і при стадіюванні злоякісних пухлин за системою TNM (6-те видання). У класифікацію введено додатковий, хоча і не обов'язковий для застосування, символ (категорія) И, що означає наявність або відсутність резидуальної (залишкової) пухлини після проведеного лікування: ЯХ — недостатньо даних для визначення резидуальної пухлини; Я0 — пухлина відсутня; Ш — залишкова пухлина визначається лише мікроскопічно, а К2 — пухлина визначається макроскопічно (візуально, пальпаторно).
Крім наведених клініко-анатомічних класифікацій, використання яких є обов'язковим для правильного формулювання діагнозу, в Україні використовується ще клініко-статистична класифікація, що пропонує розподіляти всіх хворих на так звані клінічні групи. Належність хворого до певної групи не є постійною: вона змінюється відповідно до розвитку процесу і проведеного лікування. У діагнозі обов'язково вказується клінічна група.
Група Іа — усі хворі, в яких лікар запідозрив рак. Зрозуміло, що перебування в такій групі короткочасне і закінчується знят-
72
_Розділ 5. Діагностика злоякісних пухлин
73
тям з обліку або переходом в одну з наступних груп при верифікації діагнозу.
Група 16 — усі хворі з передраковими станами. Ці хворі підлягають нагляду і відповідному лікуванню.
Група II — хворі на рак із визначеним діагнозом, що потребують спеціального (хірургічного, променевого, медикаментозного) лікування. З цієї групи виділяється група На, до якої належать хворі, лікування яких має бути радикальним.
Група III — це практично здорові люди, які пройшли радикальне лікування і в даний час не мають ознак наявності пухлини. Вони є об'єктом нагляду і реабілітації. Кількість хворих у III клінічній групі є позитивним показником, шо свідчить про успіхи в лікуванні раку.
Група IV об'єднує всіх хворих з первинно-запущеним процесом або тих, у кого лікування виявилося неефективним. Це хворі, яким не може бути застосоване спеціальне лікування, а надається лише симптоматична допомога. Цей важкий контингент хворих вимагає особливої уваги з боку медичного персоналу. До цих хворих обов'язковими є застосування знеболювальних засобів, а також ліквідація життєво небезпечних ускладнень.
Розділ5. ДІАГНОСТИКА ЗЛОЯКІСНИХ ПУХЛИН
Особливості обстеження хворих при підозрі на рак
Визначення діагнозу покладає на лікаря велику моральну та юридичну відповідальність. Установлення діагнозу раку хворому на інше захворювання інколи завдає непоправної психічної травми, яка в осіб з лабільною психікою може призвести до самогубства. Але гіршим наслідком псевдодіагнозу раку є застосування неадекватного лікування. Неправильний діагноз призводить не тільки до проведення небайдужої для організму променевої чи хіміотерапії, а також інвалідизації хворих (абляція грудної залози, накладання протиприродного заднього проходу та ін.).
Установлення діагнозу "підозра на рак" є теж багатоаспект-ним фактором. Такий діагноз вимагає застосування всіх наявних
_Частина перша. Загальна та теоретичі.„ онкологія_
74
у розпорядженні лікаря діагностичних заходів або консультацій. Украй шкідливим і неприпустимим є лікування ex juvantibus хворих при підозрі на рак. Небажаним є також тривале дослідження хворих чи нагляд за ними. Своєчасна діагностика важлива для будь-якого захворювання, але особливого значення набуває вона в онкології, бо вилікування багатьох пухлин у ранніх стадіях можливе. У пізніх стадіях лікування більшості пухлин малоефективне.
На сьогодні практична медицина має багато засобів, що дають змогу розпізнати рак у початковій внутрішньоепітеліальній і мікроінвазивній стадії росту. Залежно від того, в якому з періодів розвитку діагностується злоякісна пухлина, розрізняють такі рівні діагностики (мал. 16): надзвичайно рання, рання, своєчасна і несвоєчасна (пізня). Розпізнавання злоякісних пухлин пов'язане з їхнім стадійним розвитком, динамікою росту, локалізацією процесу, місцевими та загальними проявами хвороби. Тому діагностика раку на певних рівнях має специфічні особливості, шо стосуються як оцінки семіотики пухлини, так і методів її розпізнавання.
Надзвичайно рання діагностика — це пренатальне розпізнавання пухлини. Воно можливе тільки в обмеженій кількості випад ків, наприклад, при нейробластомах, що супроводжуються олігофренією, нефробластомах з аніридією. Сучасні методи діагностики розпізнають деякі форми лейкозу ще в тій стадії, коли формула крові не порушена, а характерні цитологічні зміни визначаються лише в кістковому мозку. Аналізуючи хромосомний склад ядра клітини, можна визначити специфічні маркери захворювання (наприклад, так звану філадельфійську хромосому при хронічних мієлолейкозах). До надзвичайно раннього визначення можна зарахувати діагностику таких облігатних передракових процесів, як пігментна ксеродерма, дерматоз Боуена та еритроплакія Кей-ра, які розцінюються як своєрідна форма внутрішньоепітеліаль-ного раку.
