Онкология: Учебник - Білинський Б.Т.
ISBN 5-311-01334-6
Скачать (прямая ссылка):
Розділ 19. Гемобластози
належать, насамперед, наявність екстранодальних уражень, масивне ураження середостіння чи селезінки, ураження трьох (і більше) зон лімфатичних вузлів, значне зростання ШОЕ (>50 мм/год для стадії А чи >30 мм/год для стадії В). До групи низького ризику належать лише хворі з I—II стадіями без жодного з перелічених несприятливих прогностичних чинників
Лікування. Променева терапія — основний метод лікування лімфоми Годжкіна ІА— НА стадій за умови відсутності факторів ризику. У більшості хворих з IIB—IV стадіями лімфоми Годжкіна методом вибору є комбінована хіміотерапія, за можливості — з урахуванням віку, загального стану хворого та резервів його кровотворення, за інтенсифікованими схемами ВЕАСОРР-ІІ чи Stanford-V з подальшим опроміненням локусів первинного масивного ураження, насамперед середостіння. Усім іншим хворим у проміжних та пізніх стадіях захворювання застосовується комбінована хіміотерапія за схемою ABVD (адрибластин + блео-міцин + вінбластин + дакарбазин) чи її комбінацією зі схемою MOPP (мустарген + вінкристин + прокарбазин + преднізолон). Схема MOPP може бути заміненою на СОРР (циклофосфамід замість мустаргену), зокрема, з урахуванням загрозливої побічної дії мустаргену (індукція вторинного лейкозу та ін.). Після її завершення здебільшого застосовується опромінення первинно уражених та резидуальних лімфатичних вузлів, а також обов'язково — ділянок попереднього масивного ураження (індекс X у стадії захворювання), особливо — грудної клітки.
На випадок резистентності до лікування, виникнення ранніх чи повторних рецидивів захворювання, окрім терапії "порятунку", розроблені високоефективні протоколи лікування із застосуванням 2—3 курсів циторедуктивної хіміотерапії (DexaBEAM, ESHAP) та подальшої високодозної хіміотерапії (BEAM, CBV) з автологічним пересадженням периферійних стовбурових клітин. Виникнення першого пізнього (тривалість ремісії — більше року) рецидиву захворювання можна також лікувати за аналогічною схемою хіміотерапії, за допомогою якої було досягнено першої тривалої ремісії.
Для лікування лімфоми Годжкіна в дітей після 4—6 циклів хіміотерапії застосовують локальне опромінення уражених ділянок у дозах 20—30 Гр.
28 —4-І9І2 433
Частина друга. Спеціальна онкологія
1960-1969 (304 хв)
59%
51%
1969-1981 (1181 хв)
75%
67%
1981-1996 (1197хв)
85%
79%
0
20
40
60
80
100
Мал. 53. Результати лікування хвороби Годжкіна в Станфордському університеті протягом 1960—1996 рр.: / — виживання; 2 — безрецидивний перебіг
Слід пам'ятати, що після променевої терапії, особливо в поєднанні з хіміотерапією, досить високий ризик виникнення вторинних неоплазій, тому променева терапія меншою мірою застосовується в дитячому віці. Крім того, численні дослідження останніх років доводять, що сучасні схеми комбінованої хіміотерапії й на ранніх стадіях лімфоми Годжкіна можуть бути альтернативою променевій терапії. Застосування нових інтенсифікованих комбінацій хіміотерапії з урахуванням можливостей подолання перехресної резистентності протягом останніх десятиріч дало можливість значно поліпшити результати лікування лімфоми Годжкіна (мал. 53).
Прогноз. Прогноз при лімфомі Годжкіна значною мірою визначається стадією процесу, наявністю чи відсутністю інтоксикаційних В-симптомів, гістологічним варіантом патологічного процесу. За умови дотримання сучасних оптимальних режимів лікування в переважній більшості випадків досягається багаторічне безрецидивне виживання, реальністю є повне й остаточне вилікування більшості цих хворих.
434
Розділ 19. Гемобластози
Негоджкінські лімфоми (лімфосаркоми)
Негоджкінські лімфоми — це злоякісні пухлини лімфоїдної тканини, що об'єднують низку лімфопроліферативних захворювань різного ступеня злоякісності та характеру перебігу. Останніми десятиліттями спостерігається значне зростання захворюваності на негоджкінські лімфоми, а також смертності від них, незважаючи на помітні досягнення в лікуванні. Протягом останніх 25 років ця захворюваність у США зросла більш ніж у півтора рази. Значний внесок у розвиток цієї тенденції внесли хворі на СНІД з асоційованими лімфомами. В Україні наприкінці 90-х років XX ст. захворюваність на негоджкінські лімфоми становила в цілому 3,9 на 100 000 населення
Епідеміологія та етіологія. Відомо, що окремі види не-годжкінських лімфом є поширеними у відповідних регіонах земної кулі: зокрема, ендемічна лімфома Беркітта — у країнах Центральної та Західної Африки, слизовоасоційовані (MALT) лімфоми — у країнах Середземномор'я та ін. У виникненні лімфом певну роль відводять несприятливим факторам зовнішнього середовища (пестициди, іонізуюча радіація тощо), вірусним чинникам (EBV, HTLV та ін.). Зокрема, в Україні зростання захворюваності на негоджкінські лімфоми може пов'язуватися з радіонуклідним забрудненням унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Більшість негоджкінських лімфом серед населення Західної півкулі мають B-клітинне походження. Понад 90 % негоджкінських лімфом мають певні окреслені хромосомні аномалії, які враховуються в сучасних їхніх класифікаціях.
