Онкология: Учебник - Білинський Б.Т.
ISBN 5-311-01334-6
Скачать (прямая ссылка):
Для радіонуклідного дослідження застосовують технецій (99тТс), що має високу тропність до кісткової тканини. Дослідження дає змогу виявити ранні зміни в мінеральному обміні кісток, які ще не визначаються рентгенологічним методом. За наявності метастазів у кістки радіонуклідні зміни в кістковій тканині можуть на 8-Ю міс випереджувати позитивні дані рентгено-
Частина друга. Спеціальна онкологія
логічного дослідження. Проте такий метод дослідження не дає змоги визначити гістогенетичну належність пухлини і дає негативні результати за умови, якщо пухлина не здатна до утворення кістки.
Найточнішим методом діагностики пухлинної патології кісток є морфологічне дослідження біопсійного матеріалу. Останній можна отримати шляхом аспіраційної біопсії (пункції) звичайною ін'єкційною голкою і дослідити цитологічно. Проте позитивний висновок цитолога має тільки орієнтаційне значення. Діагноз кісткової саркоми повинен базуватися тільки на гістологічному висновку. Більша кількість тканинного матеріалу отримується за допомогою трепанобіопсії, яка проводиться під рентгенологічним контролем і має супроводжуватися маркуванням пункційного каналу скріпками з нержавіючої сталі для підтвердження факту, що місце трепанобіопсії точно відповідає рентгенологічним змінам у кістці. Трепанобіоптат терміново вивчається методом крюстатних зрізів для попередньої верифікації наявності тканини пухлини і надається для остаточного гістологічного дослідження.
У випадках, коли не вдається отримати адекватного для гістологічного дослідження матеріалу, застосовується відкрита біопсія пухлини. До вибору місця біопсійного розрізу ставляться певні вимоги. Відкрита біопсія не повинна збільшити ризик локальної дисемінації та негативно вплинути на можливість подальшої реконструктивної операції. Для зменшення ризику інфікування рани та утворення гематоми необхідна ретельна хірургічна техніка, гемостаз. Якщо застосування воску чи гемостатичної губки не забезпечує доброго гемостазу, то рановий дефект кістки пломбується полімерною масою — метилметакрилатом. Слід уникати дренування біопсійної рани. Після відкритої біопсії обов'язково застосовують шини, що фіксують кінцівку або гіпсову пов'язку з метою профілактики патологічного перелому, виникнення гематоми. Частину біопсійного матеріалу необхідно надати для мікробіологічного дослідження, що дозволяє виявити інфекційний характер патологічного процесу.
Після встановлення остаточного гістологічного діагнозу оцінюється ступінь поширення патологічного процесу. Якщо класична рентгенографія не виявляє метастазів у легенях, то необхідно провести томографічне обстеження грудної клітки (сагітальне
406
Розділ 17. Пухлини кісток
та комп'ютерне), оскільки 10 % таких метастазів діагностуються тільки зазначеними методами.
У тих випадках, коли планується органозберігаюча операція, зона патологічного ураження кістки підлягає додатковому обстеженню за допомогою КТ, Я М Р-томографії та ангіографії.
З метою визначення рівня інтрамедулярного поширення пухлинного процесу та виявлення можливих метастазів у різні відділи скелета проводиться сканування кісток препаратами технецію.
Клінічна характеристика окремих форм злоякісних пухлин кісток.
Остеогенна саркома виникає саме з кісткової тканини (остеобластів або остеокластів) і є однією з найпоширеніших форм злоякісних пухлин скелета (близько 60 % первинних пухлин скелета). Вона виникає переважно під час або незабаром після статевого дозрівання. Частіше хворіють чоловіки.
Пухлина локалізується переважно в метаепіфізарних відділах іовгих трубчастих кісток колінного суглоба, проксимальному ме-тафізі плечової кістки. Уражує переважно одну кістку і не переходить на сусідню. Епіфізарний та суглобовий хряш є бар'єром для поширення пухлини в бік суглоба. Пухлина росте в напрямі, перпендикулярному до осі кістки, і швидко інфільтрує навколишні кістку, м'язи та інші структури, майже відразу дає гематогенні метастази, переважно в легені.
Діагноз остеогенної саркоми базується на зіставленні клінічних даних (біль, плюс-тканина, порушення функції) і результатів рентгенологічного та морфологічного досліджень.
Розрізняються три рентгенологічні різновиди остеогенної саркоми: остеолітична (приблизно 40 % спостережень), остеоплас-тична (20 %) та змішана (35 %). Характерною ознакою остеолі-тичної форми є утворення в метаепіфізарних відділах кісток вогнищ деструкції з відшаруванням періосту та утворенням на межі дефекту в кірковому шарі кістки або трикутника Кодмана. При остеопластичних формах переважають дифузне хмароподіб-не ущільнення кістки із втратою її структури і невеликі вогнища остеопорозу. Перпендикулярно до поверхні кістки радіаіьно розходяться тонкі пластинки окістя, так звані спікули. Поява спікул може бути одним із ранніх симптомів пухлини. Позакістковий
407
_Частина друга. Спеціальна онкологія_
408
компонент пухлини в м'яких тканинах не містить вкраплень вапна.
Остаточний діагноз встановлюється за результатами мікроскопічного дослідження гістологічного зрізу.
Параосальна, або юкстакортикальна, саркома трапляється рідко і становить 1 — 1,5 % всіх первинних злоякісних пухлин кісток. Вона розвивається з осифікуючої сполучної тканини, прилеглої до кісток. Пухлина розміщена вздовж метафізів довгих трубчастих кісток у ділянці великих суглобів (колінного, кульшового, ліктьового), рідше — на кисті або стопі. Чоловіки та жінки хворіють однаково часто, віковий діапазон хворих — 20—50 років.
