Онкология: Учебник - Білинський Б.Т.
ISBN 5-311-01334-6
Скачать (прямая ссылка):
Променеве та хіміопроменеве (з 5-фторурацилом) лікування проводиться як паліативний метод при місцевому поширенні пухлини або за наявності протипоказань до операції. При показаннях застосовується поєднанопроменеве лікування.
Хіміотерапія менш ефективна, ніж при раку ободової кишки, хоч її принципи відповідають таким, що викладені вище. Як ад'ювантна терапія застосовується 5-фторурацил у комбінації з променевою терапією.
Відновне лікування. Близько 50 % хворих на рак прямої кишки протягом усього життя після операції мають штучний відхідник. Це утруднює їхню соматичну та психологічну реабілітацію. Тому розширення показань до органозберігаючих операцій (внутрішньочеревної резекції прямої кишки зі зведенням) є одним зі шляхів медичної реабілітації таких хворих. Швидкому відновленню працездатності сприяє застосування глухого шва промежини після екстирпації прямої кишки. Застосування при операціях зшиваючих апаратів зменшує число ускладнень і сприяє реабілітації цих хворих.
На особливу увагу заслуговують хворі з протиприродним відхідником. Через відсутність прямої кишки, її сфінктерного апарату немає змоги утримувати гази, кал, порушується періодичність каловиведення. Частково ці проблеми згладжуються при користу-
Розділ 13. Пухлини товстої кишки
ванні калоприймачем, але більшість хворих користуються ним неохоче, лише у "відповідальних" випадках. Спроби створення штучного відхідника (магнітного, із застосуванням хрящів тощо) досі не увінчались успіхом. Зусилля лікарів спрямовуються на нормалізацію функції кишок шляхом добору дієти, а ритмічності у випорожненні намагаються досягати виробленням умовного рефлексу.
Працездатність хворих на рак прямої кишки після радикальних операцій залежить від багатьох факторів: стадії процесу, гістологічної форми пухлини, віку хворого, професії тощо. Як правило, хворі на рак прямої кишки після радикальних операцій протягом двох років визнаються непрацездатними, після чого за відсутності рецидиву або повертаються до попередньої роботи, або при важких умовах праці отримують НІ групу інвалідності (обмежено працездатні). Особливе значення мають обсяг операції та функція органа після операції навіть при однаковій стадії захворювання. Наприклад, хворі після внутрішньочеревної резекції прямої кишки можуть після трьох місяців непрацездатності повернутися до попередньої роботи.
Після екстирпації прямої кишки з формуванням штучного відхідника хворі здебільшого визнаються непрацездатними (II група інвалідності) і тільки іноді повертаються до попередньої роботи, не пов'язаної з фізичним навантаженням (III група інвалідності). Аналогічний стан працездатності у хворих після резекції прямої кишки зі зведенням. Особливо впливають на працездатність різні післяопераційні ускладнення, що призводять до порушення функції кишок (випадання кишки через штучний відхідник, паракольні флегмони, коліти, звуження кишки, нетримання калу тошо). Порушення випорожнення кишок II—III ступеня (аритмічні нестійкі рідкі випорожнення) у хворих з колос-томою роблять цих хворих непрацездатними.
Прогноз. П'ятирічне виживання хворих на рак прямої кишки становить 50—60 %, а при ранніх стадіях — 70—80 %.
20 —4-І912
305
Частина друга. Спеціальна онкологія
Розділ 14. ПУХЛИНИ ПЕЧІНКИ ТА ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ
Пухлини печінки
Доброякісні пухлини печінки трапляються рідко. Вони можуть розвиватися з епітеліальних (аденоми) або сполучнотканинних структур, судинної тканини (гемангіоми, лімфангіоми).
Злоякісні пухлини печінки бувають епітеліальними (рак) або сполучнотканинними (саркоми). Саркоми печінки спостерігаються рідко, рак — частіше.
Епідеміологія. Печінково-клітинний (гепатоцелюлярний) рак у певних частинах світу є однією з найпоширеніших злоякісних пухлин. Щороку реєструється близько 1 млн нових випадків захворювання.
Відношення чоловіки/жінки для цієї патології становить 4— 7:1 в Азії та 2:1 — у США.
Захворюваність на гепатоцелюлярний рак значно відрізняється в різних географічних регіонах. У США ці пухлини становлять < 2 % усіх новоутворень, а захворюваність дорівнює 1—4 випадкам на 100 000 населення, тоді як на Далекому Сході та в Центральній Африці гепатоцелюлярний рак зустрічається з частотою 150 випадків на 100 000 населення та становить майже 50 % усіх діагностованих пухлин.
Захворюваність на гепатоцелюлярний рак зростає з віком. Середній вік хворих становить 53 роки в країнах Азії та 62 роки у США.
У пацієнтів із помірним і тяжким цирозом гепатоцелюлярний рак є смертельним захворюванням, оскільки такі хворі не підлягають хірургічному лікуванню. П'ятирічне виживання пацієнтів після радикальної хірургічної операції є близьким до 25 %. Пухлини часто рецидивують у залишеній печінці та метастазують у легені, кістки, нирки та серце. Неліковані пацієнти рідко живуть довше, ніж 3—6 міс.
В Україні наприкінці XX ст. захворюваність на рак печінки була низькою. Серед усіх злоякісних захворювань рак печінки становить 1—2 %. Чоловіки хворіють частіше, ніж жінки (3:1), у віці 50—70 років.
306
Розділ 14. Пухлини печінки та підшлункової залози
