Таинство слова - Выховець И.Р.
Скачать (прямая ссылка):
254 кивати п'ятами і тікати, лізти на стіну і гніватися, напускати туману і обдурювати, носа повісити і зневіритися, підливати вогню і підбурювати, прикусити язика і змовчати, чесати язика і базікати, кров з молоком і здоровий, куряча голова і нерозумний, одна снасть і худий, тертий калач і бувалий, хоч кіл на голові теши і впертий, коли рак свисне і ніколи, кури не клюють і багато, як Пилип з конопель і недоречно. Водночас фразеологічне значення порівняно із значенням слова складніше. Воно часто вказує на більшу інтенсивність явища, позначене більшою експресивністю.
Найбільше до вподоби не розлучатися двом повнозначним словам, які нерідко прихоплюють собі слова службові. Два нерозлучні повнозначні слова творять розмаїття фразеологічних одиниць: вуха повісити, голову сушити, горобців лічити, давати драла, дати відкоша, дати тягу, з азів починати, закидати вудку, замовляти зуби, змотувати вудки, їдцем їсти, кидати тінь, ляси підпускати, мазати п'яти, муляти очі, на диби ставати, не в ті взутися, обламати роги, підвезти візка, підвести під монастир, посадити в калошу, посиденьки справляти, прокатати на вороних, пуститися берега, роздмухувати кадило, роззявляти рота, розпустити язика, топтати ряст, ускочити в халепу, біла ворона, зачароване коло, за сімома замками, за царя Гороха, на всю губу, на своїх двох, хоч з гармат стріляй, як з гуски вода та інші. Бувають фразеологізми з трьох і більше повнозначних слів: виводити на чисту воду, горобцям дулі давати, давати волю язикові, дати березової каші, дати дубового сала, дим в очі пускати, за холодну воду не братися, заливати за шкуру сала, кишки грають марш, кішки на душі шкребуть, підкувати на обидві ноги, правити смаленого дуба, робити з губи халяву, товкти воду
255 в ступі, тримати язик за зубами, розказувати сон рябої кобили, як грім серед ясного неба, наговорити сім мішків гречаної вовни тощо.
Окремі слова зовсім відвикли бути на самоті і вживаються тільки у фразеологізмах. Без підмоги іншого слова вони безсилі й не можуть пересуватися в реченні. Ніде без супроводу ви не побачите слів байдики, безвік, безрік, боковенька. Слово байдики, позначаючи ледарювання, непомітно розледачіло, не боїться навіть стояти поруч грізного слова бити. Отак воно стало безвільним і в парі з бити вказує на велике ледарство: — Ви думаєте, мабуть,— говорив Кость на зборах комуни,— що піонери байдики битимуть та голубів ганятимуть з безділля? (О. Дон-ченко.) А безвік і безрік попрохали прийменник на поєднатися з ними, утворивши фразеологізми із значенням «навічно, назавжди»: Похолонула кожна жила В тілі виробленім, старім — Од летіла на безвік сила, В чорну землю ввійшла, як грім! (І. Вирган.); Коли я кажу, що зосталась би тут на безрік, то Ви ж знаєте, які тому причини. (Леся Українка.) Що ж боковенька надумала?! Із прийменником на завжди спокушає нас до спання: Потім і господарі почали позіхати — їм теж було пора на боковеньку. (Л. Дмитерко.) У такий спосіб прилаштувалися у неподільних сполуках ці чотири слова і живуть-поживають, несуть хвалу тому дневі і годині, які подарували їм вірних однодумців. Навіщо в такому разі словам розлучатися?!
Безмір життя залишив глибокі сліди у фразеологічних зворотах. Тут і літопис сприйняття явищ дійсності, і вигранення обріїв мудрості, і високість народної моралі, і виробнича діяльність, і картини побуту, і народні звичаї та обряди... Усе віддзеркалювалося в образному слові і в гомоні століть осягало кришталеводзвонну форму. З усіх усюд буття плину-
256 ли в океан мови золоті струмки народного досвіду і незнищенність духовної снаги.
Стійкі поєднання слів є схованкою цікавих переосмислень, навіяних простими життєвими обставинами. Людина, наприклад, спостерігала, як щось висіло на волосинці — ось-ось обірветься. Потім із цієї конкретики виросло узагальнення про безнадійний стан когось. У неподільному виразі висіти на волосинці вкарбовано подихи загрози і ймовірної загибелі: — Нікчема! Щоб в отаку хвилину: на волосинці висіло життя товаришів! — і отак розкиснути, не знайти в собі мужності. (А. Головко.) Життя може також висіти иа волосинці, коли розлючений бик, тяжко і гнівно дихаючи, ринеться на людину. І натовп полегшено зітхне, як сміливець бере бика за роги — і приборкує його. Досить неприємну побутову картину покладено в основу фразеологізму брати бика за роги — діяти рішуче.
Тепер ми добре знаємося на мірах довжини — міліметрах, сантиметрах, дециметрах, кілометрах... А в давнішні часи люди послуговувалися, зокрема, такою мірою, як рука. Саме рукою вони могли
9 ¦ 311
257 міряти невелику віддаль. Залишки цієї міри маємо у стійкому звороті рукою подати. Колись він стосувався віддалі у довжину руки, а потім набув значення «близько», яке дійшло й до наших днів.
Чи брали ви коли-небудь ноги на плечі? Якщо не брали, то вам пощастило. Кому довелося таким робом чинити, то, мабуть, десь на денці душі оселявся присмак гіркоти. Як же примудритися, щоб справді власні ноги узяти на плечі? Не варто глибокодумно морщити лоба, довго мізкувати, бо... ніхто й ніколи ноги на плечі не брав. Брали не ноги, а те, у що взувалися, де ноги мешкають,— чоботи, черевики тощо. Пригадаймо, що раніше чоботи для простого люду правили за розкіш. Тому їх дуже берегли. Щоб не зносити чоботи, спішили роззутися і несли їх на плечах. Крім того, без взуття швидше ідеться і бі-житься. І особливо без них зручно, коли треба тікати. Чоботи і черевики були найближчими сусідами ніг. Від ніг до того, у що взуто ноги,— як кажуть, один крок. Так на основі переосмислень і виникло теперішнє розуміння усталеної сполуки брати ноги на плечі — іти геть, тікати: — Тоді, Андрюигко, мабуть, і тобі треба брати ноги на плечі. (П. Панч.)
