Таинство слова - Выховець И.Р.
Скачать (прямая ссылка):
Одного разу я був свідком повчальної суперечки. Сперечалися три мовознавці — літній професор, сорокап'ятирічний доктор наук і зовсім молода кандидат наук. А про що і навіщо говорили-сперечалися вони? Та про оті дієприкметники і дієприслівники. І так удалися у суперечку, що й не помітили, як навколо них зібрався гурт людей. Усі з цікавістю прислухалися до протилежних думок.
Найзапальнішим був професор. Він з юнацьким завзяттям кидався в бій, висував найпереконливіші — як йому здавалося! — обгрунтування. Та його суперники не здавалися, відшукували уразливі місця в його доводах. І суперечка на гарячих крилах сягала високості, щоб звідти знову орлино падати на землю і добувати звитягу новими теоретичними побудовами. Я вирішив, не руйнуючи напряму думок мовознавців-сперечальників, згрупувати їх висловлення, репліки і роздуми у щось подібне до виступу. Щоб краще було вам з'ясувати відмінність їх поглядів на ті самі мовні одиниці — дієприкметники і дієприслівники.
Професор багато всього бачив на своєму довгому віку і тому намагався з вершин досвіду видобути
237 безпомильні слова. У його міркуваннях вчувалася прихована перевага літньої людини, яку з усіх усюд обвівали, шліфували і вимудрювали вітри часу. Отож професор захотів першим викласти свої думки, виважені на терезах розважливості, яку, мовляв, не треба порушувати, а зберігати. Він сказав:
— Спочатку розв'яжемо питання про дієприкметники. Хоча навіщо нам сперечатися?! У багатьох підручниках і книжках мовлено, що дієприкметник є окремою формою дієслова, яка має ознаки дієслова і прикметника. Хіба можна точніше визначити цю форму? Дієприкметник немовби «позичив» дещо від дієслова і дещо від прикметника. Він спирається на дві частини мови. Але переважає в ньому дієслівне. Наприклад, у словосполученні читаючий книжку хлопець дієприкметник читаючий має такі дієслівні ознаки: значення дії, теперішній час, недоконаний вид, активний стан, перехідність. Аж п'ять дієслівних ознак! А прикметникових лише три ознаки: відмінок, рід, число. Порівняйте: веселий хлопець і співаючий хлопець, весела дівчина і співаюча дівчина, веселе дівча і співаюче дівча, веселі діти і співаючі діти. До
238 того ж рід і число, варто зазначити,— «власність» не тільки прикметника, а й дієслова. Візьмемо для прикладу словосполучення високий хлопець, висока дівчина, маленьке хлоп'я, високі юнаки і речення Хлопець читав, Дівчина читала, Хлоп'я читало, Хлопці читали. Бачите: рід і число властиві й дієслову. Граматичні форми роду і числа прикметника й дієслова залежать від роду та числа опорного для них іменника. Отож у дієприкметниках повна перевага дієслова. Заперечувати дієслівну сутність дієприкметника — абсолютно марна справа.
Коли професор вимовляв останню фразу, то помітив, як нетерпеливиться енергійному, по-юнацьки підтягнутому докторові наук, залюбленому у граматику і логіку, знавцеві близько десятка мов, вступити у розмову. Після професора він відразу ж приступив до викладу власних тверджень:
— Наука прекрасна розмаїттям ідей. У цьому її велич. Наука розвивається, коли вчені висувають нові теоретичні думки. І треба шанувати тих, хто дотримується інших, ніж ми, поглядів. А час покаже, хто з учених має рацію... Я гадаю, що й до форм дієприкметника можна підійти з протилежного боку. Тому дозвольте ширше спинитися на частиномовних особливостях дієприкметника.
Спершу скажу про дієслівне значення дії, яке Ви, високоповажаний професоре, виділяєте у дієприкметників. Якщо утворюється певна частина мови від іншої, то вона може зберігати попереднє значення. Навіть віддієслівні іменники читання, виконання, біг і подібні виражають значення дії, щоправда, опред-меченої. А у дієприкметниках дієслівне значення дії і зберігається, і видозмінюється у прикметникове значення ознаки предмета. Через те дієприкметники — це, на мій погляд, звичайні віддієслівні прикметники.
239 Тепер простежмо, як функціонують у дієприкметниках дієслівні граматичні значення часу, способу, стану, виду, особи і перехідності. Зауважимо, що найважливішими, або визначальними, граматичними значеннями дієслова є значення часу і способу. Чи є вони у дієприкметника? Я переконаний, що їх утрачено. Усім відомо, що дієприкметник не виражає майбутнього часу. А теперішній і минулий час? Багатьом здається, -що форми читаючий, палаючий, бажаючий, сивіючий та інші вказують на теперішній час, а прочитаний, побілілий, посивілий — на минулий час. А насправді одні дієприкметники утворюються від дієслівних форм теперішнього часу, інші — від дієслівних форм минулого часу. Тобто вони співвідносяться з дієслівним теперішнім або минулим часом, але його не виражають. Це можна виявити на прикладі дієприкметника сивіючийу який вважають формою теперішнього часу. Якби було саме так, то хіба міг би він у функції присудка стосуватися і теперішнього, і минулого, і майбутнього часу? Адже дієслівна зв'язка бути досить легко переводить дієприкметник сивіючий (та й не тільки його!) у будь-який часовий план: Він сивіючий, Він був сивіючий, Він буде сивіючим. За наявності у дієприкметникової форми значення теперішнього часу таке перетворення було б неможливе. Отож робимо висновок, що дієприкметник не виражає дієслівних значень теперішнього, минулого і майбутнього часу. Дієприкметникам не властиві також граматичні значення способу та особи. У повній силі залишився у них дієслівний вид — недоконаний і доконаний: читаний — прочитаний, зеленіючий — позеленілий, опадаючий — опалий, рум'яніючий — порум'янілий. І послабленими стали граматичні значення стану і перехідності. Порівняйте: читаючий книжку хлопець, читаючий хлопець — книжка прочитана хлопцем, книжка про-
