Таинство слова - Выховець И.Р.
Скачать (прямая ссылка):
Багатозначною стала або стає більшість вигуків.
203 Активно тут діють неспокійні слова ай! ах! ех! ох! Типовими для вигука ай! є значення: 1) страждання, фізичного болю: — Ай! — застогнав Орлюк і глянув по палаті, а в палаті самі тільки поранені на білих койках. (О. Довженко.); 2) тривоги, стурбованості, хвилювання, занепокоєння: Ай! Певно, вже шоста. Де сірники? Засвічую свічку — ну, так і є: доходить шоста. (М. Коцюбинський.); — Ай-ай-ай! — Щорс захвилювався і швидко заходив по хаті.— Приготуватись до від'їзду, живо! (О. Довженко.); — Василю, чого став? — занепокоїлись товариші, відчуваючи, що не все гаразд.— Кажи що-небудь, інформуй. Народ же дивиться. Ай-ай-ай! От так історія! Диви — біжать! (О. Довженко.); 3) смутку, жури: — Не знаєте,— засмутився Боженко.— Ай-ай-ай! (О. Довженко.); 4) горя, страху: А кінський тупіт вже на вигоні. Бахнуло од волості. Ай, горе ж яке! (А. Головко.); — Ай-ай-ай!.. Не буду!..— злякано ве-рескнуло білоголове хлоп'я. (О. Довженко.) Вигук ах! здатний передавати різні почуття й переживання, зокрема: 1) захоплення:—Ах, який був лицар! (О. Довженко.); 2) пригнічений стан, втому: Ах! Скільки було турбот! (М. Коцюбинський.); Ах, я так стомився! (А. Головко.); 3) незадоволення, роздратування, досаду: Ах, то співайте ж, прокляті скрипки! (M. Рильський.); 4) раптовий здогад, спомин: Ах! Стій! Він пригадав, де чув сей мотив. (Г. Хоткевич.) Слово ех! виражає почуття суму, жалю, бажання, невдоволення тощо: Ех, що на них — на руїнах — думалось!.. (А. Головко.); — Ех, старість, старість,— сказав він і заплакав. (О. Довженко.); — Ех, коли б не кінь! — вигукнув Тарас,— пішов би, їй-право, пішов би сам у танець. (О. Довженко.); — Ex ти, а ще відмінник! (О. Гончар.) Порівняймо також значення вигука ох!: 1) болю, страждання, втоми, передчуття: Ох, як мені гидко, як мені страш-
204 но, як ця свідомість ранить моє батьківське серце... (М. Коцюбинський.); Ох, але як уже важко йти! Стежка вже пропала. (Г. Хоткевич.); Ох, перепаде їй гир лиги від батька. (О. Гончар.); 2) жалю, досади, докору, невдоволення: —Ох, якби тільки можна, то я б сама те горе одвернула! (Леся Українка.); — Ох, який ти злий! (О. Довженко.); 3) захоплення, подиву: Г pie нас далеке трепетання Вогника серед гірських узбіч... Ох, які ж, мабуть, оповідання Слухатиме ця осіння ніч!.. (М. Рильський.); — Ox ти ж і догадливий, ох і циганської ж ти вдачі хлопець! (О. Гончар.)
Цікаво, що різні вигуки можуть інтонаційно зближуватися та передавати однакові почуття й переживання. Наприклад, о! ой! ай! ах! збігаються у вираженні задоволення, захоплення, радості: — О, се ж мене навіки ощасливить! (Леся Українка.); О, які були великі зорі, Як синіло й склилось навкруги! (М. Рильський.); Петрик аж головою крутив — ой, мовляв, і намальовано фарбами всякими, здорово намальовано! (А. Головко.); Ай! Як тут гарно! (М. Коцюбинський.); Ах, яка глибінь альтова — наче в озері блакить! (П. Тичина.)
Вигуки ах! ой! ох! та інші настільки часто викрикують, що виникла потреба утворити від них дієслова. Похідні від крикливих слів дієслова ахати, ойкати, охати позначають дії — вигукувати ах! ой! ох!, виражаючи почуття радості, захоплення, здивування, болю, горя, співчуття тощо: Артамонов намагався думати про батьків, як вони зрадіють, побачивши його, як будуть охати й ахати, пританцьовуючи від радості. (77. Дмитерко.); — Ой, як твої гладіолуси розпустилися! Тоня вже біля квітів, над кожною квіткою нахиляється, над кожною ойкає від захоплення. (О. Гончар.)
Осторонь стоїть невелика група вигуків, яким
205 притаманна відносна однозначність. Це вигуки тьху! пхе! фе! фу! і подібні. Якщо кому треба стисло висловити зневагу, презирство, незадоволення, несхвалення, відразу, осуд, то звертаються до послуг цих роздратованих крикливців. Наприклад: Плю-вався згодом: — Не вода, помиї якісь. Тьху!.. (А. Головко.); Тьху! Куди його чорти несуть проти ночі? (М. Стельмах.); — Ледащиця та й годі!.. Пхе! (Марко Вовчок.) Та за певних обставин навіть тьху! трохи добрішає і немовби відходить від своєї негативної однозначності: — Хлопці, та це ж богунці! Тьху! — Спинивши таращанців, він зліз з коня і підійшов до Щорса, який тут же почав його обнімати. (О. Довженко.)
Усі вигуки найгучніше вигукують, коли стають окремим реченням:—Ай!..— задихався Орлюк.— Чого ти посміхаєшся? Я не розумію тебе! (О. Довженко.); — Гей! — Боженко покивав пальцем Богданкеви-чу. (О. Довженко.) Проте часто речення-вигук об'єднується із звичайним реченням. Здебільшого вигукові вдається свій крик передати реченню, яке з ним об'єдналося, і зробити його окличним: — Ой, впаду! (О. Гончар.); — Пропали тепер всі до ноги. Ой-ой-ой, кінець! (О. Довженко.); Ти казав: — Ой, як хочу туди! Сонце над золотим степом... (А. Головко.); Весна, приходь! Та швидше, гей! (В. Сосюра.); Гей, підходьте до мого ви До високого вікна! (М. Рильський.) Іноді вигукова частина речення не поборює невигу-кової та втрачає окличність. Добре навчилися руйнувати вигукову окличність питальні речення: Гей, однолітки, чи й вам так болить часом серце? (Ю. Яно-вський.); Солодка мить... А в небесах — Холодна вічність там іде, І лине все кудись, як птах, А де опиниться... ах, де? (М. Рильський.); О, як їм далі жити? На тім кровопролитті не місяць в небі сходить — турецький ятаган. (Л. Костенко.) Деколи й
