Таинство слова - Выховець И.Р.
Скачать (прямая ссылка):
Ви, напевне, знаєте: що має прикметник — те хоче мати і прислівник, утворений від прикметника. Якщо прикметник із пестливим значенням, то й прислівник охоче стає таким же. Порівняйте: біленький — біленько, гарненький — гарненько, гарнесенький — гарнесенько, давненький — давненько, далеченький — далеченько, добренький — добренько, веселенький — веселенько, височенький — височенько. Прислівники також добре слугують у реченнях, передаючи за допомогою суфіксів пестливе значення: Ой устану раненько Та й умиюсь біленько. (Народна пісня.); Вже зіроньки гожі Сіяють на небі ясному, І вже височенько Ясний місяченько. (Леся Українка.); Витіпала жменю Ониська, потім гарненько повісмо нею зв'язала та аж головою похитала. (А. Головко.); Давненько вже я народився на світ. (Остап Вишня.); Далеченько цей колодязь від хати. (О. Копиленко.); Давно-давно мовляють люди: Що добренько роби, то добре й буде. (Л. Глібов.)
Пестливі форми проникли навіть до дієслова.
178 Пригадаймо оповиті материнською ласкою слова спатки, спаточки, спатоньки, спатунечки, спатусеньки, спатусі, спатуні, спатунці, їстки, їсточки, їстоньки. Подивіться, якою поезією наповнено дієслово їстоньки у Павла Тичини: — Івасику-Телесику, при-плинь-бо сюди, дам тобі я їстоньки, їстоньки-пить. Дієслівні пестливі форми вживаються переважно в емоційному мовленні, зверненому до дітей.
Ніжні слова збагачують наше мовлення. Якщо їх, звичайно, вжито доречно. Ці слова витворив народ. Виколихав у своєму серці, зігрів теплом душі своєї і віддав у спадок нам. Користуймося цим скарбом уміло і творчо. Так, як майстри слова. Закінчимо розповідь віршем Д. Павличка «Пісня про пшеницю», у якому майстерно використовуються слова з пестливим значенням:
Сонце гріє, вітер віє, а вода тече.
Наша мати пшениченька золоту сорочку тче.
А в тій золотій сорочечці, як маля,
Буде красуватися, буде усміхатися вся земля.
Сонце гріє, вітер віє, а вода тече.
Наша мати пшениченька золотий коровай пече.
А золотий коровай на столі засія —
Буде веселитися і благословитися вся земля. РОЗПОВІДЬ СІМНАДЦЯТА ХТО Ж ТАМ У ЗАМКУ, А ЩО — У ЗАМКУ?
У цій розповіді спробуємо штурмувати неприступні замки та відмикати потаємні замки. Чи просто це зробити?.. Нам допоможуть значки, які поставлено над словами. Ви відразу зрозуміли, що йдеться про значки над літерою, які виділяють у слові склад. Так роблять у тексті, коли виникають труднощі у правильному прочитанні або розумінні якогось слова. І завжди так роблять у словниках. А в усному мовленні — як? В усному мовленні посилюємо голос на відповідному складі. Отож порозмовляємо про наголос, що відіграє велику роль у звуковій-викінченості слова, а також в оформленні думки.
Наголос живе у слові, окрилює його мелодією. Надає слову неповторності. Але не до всякого слова він горнеться. Наголос буває тоді, коли'слово має два або більше складів. Наголошений склад вимовляємо з більшою силою і довготою: учитель, читати, зачарований.
Правильне наголошування слів створює красу рідної мови, її музичну витонченість і легкість. Особливо це стосується слів основних, першорядних. Приміром, назви нашого народу і мови. Нерідко у словах українці, українець, українка, український, по-українськи порушують наголос. Запам'ятаймо, що завжди в цих словах слід ставити наголос на літері ї. Вони зберігають наголошування власної назви Україна.
Отож вимовляємо українці, українець, українка. Для підтвердження літературного наголосу іменника українець наведемо уривок з вірша «Мій борг» Бориса Олійника:
180 Я тим уже боржник,
що українець зроду:
Бо доля, певне, в гуморі була,
Коли у посаг нам давала землю, й воду,
І голубого неба в два крила.
У прикметнику український наголос стоїть на третьому складі. Правильне наголошення цього слова маємо в таких поетичних рядках Дмитра Павличка:
Яку ж біду, яке нещастя Ти бачиш поглядом заснулим? Можливо, знов перед тобою Палають українські ниви, А танки з чорними хрестами Тебе в полях наздоганяють, Малесеньку, як той метелик, Що спалахне ось-ось в пломінні Підпалених пшениць?
Зазначимо, що українське літературне наголошення слів допомагають виявити поетичні твори наших найвидатніших поетів. У поезії ритм і віршовий розмір чітко вказують на місце наголосу. Через те ми часто звертатимемось до поетичних надбань українського письменства.
А тепер простежимо, які особливості має український наголос. Пригадаємо початок вірша «Садок вишневий коло хати» Тараса Шевченка і поставимо на словах наголоси:
Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть, Плугатарі з плугами йдуть, Співають ідучи дівчата, А матері вечерять ждуть.
З вірша довідуємось, що наголос в українській мові вільний. Він не закріплений у всіх словах за тим самим місцем. Зокрема, у вірші трапляється на першому складі (коло, хйти, вишнями), на другому (садок, вишневий, хрущі, гудуть, плугйми, співають,
181 дівчата, вечерять), на третьому (ідучи, матері), четвертому (плугатарі). Наголос може в різних словах падати і на п'ятий, і на шостий, і на сьо\гий, і на інші склади: радіоаматор, перекваліфіковувати, перекваліфікувати. Доречно назвати тут рідкісне слово, у якому наголос стоїть аж на одинадцятому складі: радіогідрометеорологічний. Вільний наголос властивий також російській і білоруській мовам. Є ж мови, де наголос закріплюється за певним місцем у слові. Наприклад, у чеській мові наголошеним є перший склад, у польській — передостанній, у французькій — останній.
