Таинство слова - Выховець И.Р.
Скачать (прямая ссылка):
Пестливі суфікси приєднуються до багатьох іменників. Емоційного забарвлення надають вони, зок-
174 рема, назвам свійських тварин: корівка, корівонька, корівочка, телятко, телятонько, теляточко, теличка, теличенька, коник, коничок, кониченько, курочка, ку-рочечка, півник, півничок, курчатко, курчаточко, гусонька, гусочка, гусенятко, гусеняточко, качечка, качатко, качаточко, каченятко, кізка, кізонька, кізочка, киця, киценька, кицюня, кицюнька. Поети у своїх творах майстерно використовують ці народні скарби. Пригадаймо з цього приводу поетичний малюнок Т. Шевченка, що зображує мальовничу природу України:
Тече вода із-за гаю Та попід горою. Хлюпощуться качаточка Помеж осокою. А качечка випливає З качуром за ними, Ловить ряску, розмовляє З дітками своїми.
Дмитро Павличко у вірші «Калачі» талановито передає особливості мовлення дитини. Тут вжито пестливе слово киця на позначення улюбленої істоти дітей:
Несе киця на хвості Три калачі золоті. Один калач буде мати Моя мати.
Другий калач для тата Несе киця хвостата.
Опоетизовано в народному слові і несвійських тварин. Скільки пестливих слів тут маємо! Це ластівонька, ластівочка, ластів*ятко, ластовенятко, зозулька, зозуленька, зозулечка, зозулятко, зозуленятко, соловейко, горобчик, горобчичок, горобенятко, пташечка, пташинка, пташинонька, пташиночка, пташенятко, пташеняточко, зайчик, зайченятко, зайче-няточко і багато-багато інших. Поетичні картинки,
175 населені птахами, любив змальовувати художнім словом Тарас Шевченко: Сонце заходить, гори чорніють, Пташечка тихне, поле німіє; Закувала зозуленька В зеленому гаї; Дивлюся, аж світає, Край неба палає, Соловейко в темнім гаї Сонце зустрічає.
Народна творчість і поезія, написана за фольклорними мотивами, часто зображує тварлн. Скільки пестливих назв тварин в українській народній казці «Рукавичка»! І мишка-шкряботушка, і жабка-скре-котушка, і зайчик-побігайчик. Тут навіть хижого вовка названо вовчиком-братиком, лисицю — лисичкою-сестричкою. Як гарно звучать у казці ці слова:
Коли це тріщать кущі, вилазить ведмідь та й собі до рукавички, реве й питається:
— А хто, хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?
— Гу-гу-гу! Як вас багато! А я ведмідь-набрід. Пустіть і мене!
В Андрія Малишка зайчик-побігайчик став зайчи-ком-бігайчиком:
Може, ще зустрінеться Та весна дитяча, Зайчиком-бігайчиком Під вікно прискаче?
Тепер перейдемо від істот до неістот. Хоча б до назв дерев. Ми зачудовані мовою дерев, шелестом листя, їх жадобою сонця. І красуня-вишенька біля хати, і яблунька з ніжними, найчарівніших барв пелюстками квіту, і горді ясени, які вибігли до дороги і вітають оркестром-листячком людей, і калина, калинонька... Зачудування природою, її красою маємо у словах берізка, берізочка, берізонька, вербиця, вербичечка, вербиченька, вишенька, дубок, дубочок, калинонка, калинонька, смерічка, смерічечка, смері-ченька, тополька, тополинка, тополенька, тополиночка,
176 тополинонька, ясенок, ясеночок та багатьох інших. Наприклад: Яри згадці про струнку, мов берізка, гарну, мов квітка у полі, ласкаву, як весняний вітер, дочку лисого вибійника у Данилка тьохнуло серце. (П. Панч.); Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, вкупі з водою там зростить вербицю. (Леся Українка.); Посадила в землю мати Дві вербички навесні. (М. Гірник.); Зелена вербиченька У полі шуміла. (Я. Щоголів.); На вишеньку біля порога прилетіли зграйкою горобці. (О. Дон-ченко.); А на березі ріки Три стоять стрункі дубки. (Л. Первомайський.); Молоді дубочки біля школи. (І. Муратов.); Яблунько моя зеленокрила, Може, ти й заплакала тихцем. (Д. Павличко.) Закінчимо розмову про дерева стрункою, любою смерічкою, яку оспівав в однойменному вірші Д. Павличко:
Стоїть смерічка на горі У сонці, наче в янтарі. І ми до неї в гості йдем — Вона росте, і ми ростем.
Стоїть смерічка на горі В снігу, неначе в киптарі. І ми до неї в гості йдем — Вона росте, і ми ростем.
Цікаво було б укласти словничок пестливих слів-іменників. Може, спробуєте?
А як же поводяться інші частини мови? Чи поєднуються з ними пестливі суфікси? Аякже! Дуже часто вживаються, наприклад, пестливі форми прикметників. Назви кольорів: біленький, білесенький, зелененький, зеленесенький, синенький, синесенький, жовтенький, жовтесенький, червоненький, червонесень-кий, чорненький, чорнесенький, сіренький, сіресенький. Або інші ознаки: веселенький, веселесенький, височенький, вузенький, вузесенький, гарненький, гарнесенький, добренький, добресенький, розумнень-
177 кий, розумнесенький, тоненький, тонесенький, широченький, широчесенький, ясненький, яснесенький. Наприклад: Посипались білесенькі квітки. (Леся Українка.); Стрічка вузенька, випрасувана. (В. Кучер.); Планета й ми, такі маленькі — ми. (Л. Костенко.); І лунає враз лукаве: тату! — Сміх тоненький котиться в хатині. (М. Рильський.) Ще більшого емоційного звучання набуває поєднання пестливих форм іменників і прикметників: Звичайні діточки! Ідуть і веселенькі, і здорові, Аж любо глянуть, як ідуть. (Т. Шевченко.); — Ти ж мій маленький, ти ж мій гарнесенький, пташенятко моє,— воркує біля нього [Петрика] Василинка. (Al. Стельмах.); Стояла груша, зеленів лісочок. Стояло небо, дивне і сумне. У груші був тоненький голосочок, вона в дитинство кликала мене. (Л. Костенко.).
