Таинство слова - Выховець И.Р.
Скачать (прямая ссылка):
Людина опоетизовує найдорожче, увічнює його у слові. Вона хоче ніжно-мрійним, гучно-тихим словом сказати всьому світові про свої найглибші почуття і зоряні мрії. Людина вибудувала з минулого у прийдешнє золотий міст, яким спішать у серця посланці людяності і любові — викупані у пелюстках квіту і в пробудженнях росяного ранку слова, прозоро-чисті слова моральності людської.
Українська мова витворила багато-багато пестливих слів, якими опоетизовано світ. Напевне, найбільше таких пестливих слів утворено від слова мати. І саме слово мати велике у своїй високості, людинолюбності, у красі. Перше слово, з якого розпочинається наше пізнання краси світу, його сонячності,— слово мати. Пригадаймо Шевченкове Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим. Мати — це усе: життя, вірність, працелюб-
171 ність, святість, вічність. У кожної людини стоїть вона початком життєвого шляху, початком доброти і совісті, єдиною сповіддю і покликом до діянь на щастя людині. Мати народила нас, навчила говорити і запалила у серці вічне світло пісні. Завжди серце лине до матері, до рідного дому, яблунь і вишень у цвіту, журливої річечки, запашного лугу, першої стежини, яка кличе на батьківські пороги. Тому слово мамо, яке першим промовляє дитина,— «великеє, найкращеє слово», за висловом Т. Шевченка. Тому опоетизовуємо матір у найніжніших словах мама, матінка, матіночка, матуся, мамусечка, матусенька, мамонька, мамочка, мамуня, мамуся... Ці слова оповиті ніжним сумом, святощами, величчю матері. Скільки б років не мали — ми завжди звертаємось до джерел дитинства, до материнської любові і ласки, до материнського тепла, черпаємо в них наснагу і щастя. Як поетично змалював Д. Павличко у вірші «Обруч» матір, її любляче серце:
Біжить хлопчик, білий чубчик, мов курча;
Підганяє паличкою обруча.
172 За ним сонце, наче мати,— навздогін: Щоб не впав, бува, та не побився він!
По долині, по стежині, біля круч Біжить сонце, білий чубчик та й обруч.
І нема, немає в світі далини, Де спинилися б невтомні бігуни.
Ах, обруч! Куди, куди він так жене По стежині через поле весняне?
Я питаюсь, бо ж то я — оте хлоп'я, А те сонце — то матусенька моя.
Народна творчість і українські поети завжди співали і співають величальну пісню найдорожчій людині — Матері. Суфікси із пестливим значенням у словах матінка, матуся, матусенька і багатьох інших часто використовуються в художніх творах: І горнулися до матінки Дві дівчинки малі. (77. Воронько.); — У мене матуся — другої такої в світі нема. (О. Гон-чар.); Моя земля була легка, як змах крила, Коли по ній моя матуся з поля йшла. (Д. Павличко.); А щедрая матусенька раділа у саду. (П. Тичина.).
За допомогою пестливих суфіксів утворено ряди слів, які виражають ніжне ставлення дітей до тата. Це слова татко, татусь, татонько, таточко, татуньцьо, татунь, татуньо, татусенько, батечко: Встали мати, встали й татко: Де ластовенятко? (П. Тичина.); — Чого злякався ти, козаче? — всміхнувсь татусь. (В. Сосю-ра.); Колись мій батечко учив мене, Як за столом тримати гарно ложку. (Д. Павличко.) І з якою ніжністю нарік народ бабусь і дідусів, які віддають своє серце онукам: бабуня, бабуся, бабусенька, бабусечка, дідунь, дідуньо, дідусь. Наприклад: Чи воли, бабусю, говорять?..— питає Чіпка в Оришки. (Панас Мирний.); Люби ж і ти її, моя хороша, і ласкою, дитячим ніжним словом плати за все те щире, добре, тепле, що виплива із золотого серця бабусеньки.
173 (М. Драй-Хмара.); Хатка стояла на краю лісу. Там жив старий-старий дідусь. (О. Іваненко.)
Із глибини найвірнішого материнського серця, від материнської ніжності і доброти народилися зменшу-вально-пестливі слова, наповнені любов'ю до дітей. Це слова дитинка, дитинонька, дитиночка, дитинятко, дитинчатко, дитятко, дитяточко, дітки, дітоньки, діточки, доня, донька, доненька, донечка, доця, дочечка, синок, синочок, синочечок, синуньо, синуньцьо, синонько, синятко, синеня, синенятко. Наприклад: — Спи, дитинко, спи,— шепотіла мати. (М. Стельмах.); Коли дитиноньці заболить щось або страшно стане — воно крикне: «Мамо». А мати: тут, дитиночко, не бійся...» І дитя вмовкне. (Г. Хоткевич.);— Хай буде так, дитиночко ласкава, Мов сонечко, ти сяєш на землі... (І. Кочерга.); Усміхнулось немовлятко, Дитинятко, пташенятко: Близько, близько, близько татко, Рідний дім і рідний дим! (М. Рильський.); Моє дитинчатко хороше! Зростай, веселися, живи! (М. Ба-жан.); — Оце вона і є — Г орпинка, удови Я вдохи Гопти донька,— пояснив рудобородий. (О. Дон-ченко.); Потім у них народилося дитя, гарненька донечка, яку вони, після завзятої щасливої дискусії, обопільно вирішили назвати Леною — Оленкою. (О. Гончар.); З машини й справді виходила її доця, одягнена сьогодні в нову світло-голубу сукню. (Д. Бедзик.); — Добре, синку, добре, Остапе! (О. Довженко.); — Спи, любий синоньку! Спи, моя вродо! Будеш ти в світі щасливий. (Леся Українка.); На колінах у матері тихо позіхає ще без імені синочок. (О. Довженко.) Бачите, що творить усесильний суфікс. Він змінює тональність слова, забарвлює його емоційним змістом, надає слову поетичного звучання. До того ж суфікс це робить економно, стисло.
