Таинство слова - Выховець И.Р.
Скачать (прямая ссылка):
Наявні іменники, які вживаються тільки у множині: ворота, ножиці, окуляри, обценьки, граблі, двері, сани, сходи, штани. Тут граматична множина безсила передати точну кількість предметів. Вона має лише формальний зміст. А якщо нам треба позначити один предмет? Чи є якийсь засіб, що впорається з таким завданням? Так, є. Це числівник один: одні ворота, одні ножиці, одні окуляри, одні сани, одні двері. Цікаво: числівник один у цих сполуках стоїть у формі множини. Бо ж він повинен узгоджуватися з множинним іменником! А виражає сам значення однини.
Числівники один, два, три, чотири узгоджуються з іменником у відмінку. А ось числівники п'ять,
150 шість, сім, вісім, дев'ять, десять та інші чомусь не хочуть узгоджуватися. Вони вимагають родового відмінка. Але не завжди. Лише тоді, коли числівники стоять у називному і знахідному відмінку: п'ять олівців, шість олівців, сім олівців, вісім олівців, дев'ять олівців, десять олівців. Наприклад: П'ять олівців лежали на парті; Дівчинка купила п'ять олівців. А в родогвому, давальному, орудному і місцевому відмінках іменник змушує числівник підпорядковуватися йому: п'яти (п'ятьох) олівців, п'яти (п'ятьом) олівцям, п'ятьма (п'ятьома) олівцями, (на) п'яти (п'ятьох) олівцях. Іменник дозволяє числівникам керувати ним тільки у двох відмінках — називному і знахідному. А у інших відмінках — ні!
Від чого залежить відмінність використання числівників один, два, три, чотири і п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять при іменниках? Ми вже знаємо, що числівники один, два, три, чотири походять від прикметників. Тому вони узгоджуються з іменниками. Який відмінок має опорний іменник, такої відмінкової форми набувають і числівники. Числівники ж п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять та інші були колись
151 іменниками. І залишили деякі іменникові звички. Хоча б таку, як бажання поєднуватися із залежним іменником у формі родового відмінка.
Тепер пригадаємо, як саме деякі колишні іменники дали життя числівникам. Візьмемо числівник п'ять. Він раніше мав дуже конкретне значення числа. Числівник п'ять походить від іменника п'ясть (рука) і через те був пов'язаний із значенням «п'ять пальців п'ясті». Потім число п'ять від'єдналося від рахунку пальців руки і стало позначати узагальнену кількість, яку можна було застосувати до будь-яких рахованих предметів. Цікаве також формування числівника сорок. Він не подібний до своїх числівникових родичів двадцять, тридцять, п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят, які з ним стоять у числовому ряді і творення яких досить легко пояснити. Слово сорок влилося в лави числівників і почуває себе в цьому середовищі вельми добре. Тепер уже не звертають уваги на його неподібність до інших числівників, які вишиковуються у шеренги чисел разом з ним. Числівник сорок, як і п'ять, походить від іменника. Гадають, що походження цього числівника можна пояснити так. У давні часи в'язка білячих шкурок кількістю чотири десятки була своєрідною «ходячою монетою». її завжди тримали в мішку, який називався сорок. Поступово назва мішка стала сприйматися як число 40. І якщо числівник сорок був раніше іменником, то він трохи зберіг іменникову властивість поєднуватися з родовим відмінком залежного іменника: Сорок хлопчиків співали пісню; Письменник написав сорок повістей.
Отже, числівники сумлінно працюють на іменниковому полі. Допомагають іменникам виражати точну кількість предметів. Вони є справжніми друзями іменників та й добрими сусідами. РОЗПОВІДЬ ЧОТИРНАДЦЯТА ГЕРАКЛОВА СИЛА ДІЄСЛОВА
Уявіть собі, що засперечалися дві центральні частини мови — іменник і дієслово. Засперечалися про те, що є у них неповторне, найкраще. Іменники, звичайно, пишалися б своєю численністю. Дієслово ж претендувало б на першість у силі. Чи притаманна дієслову ця риса?
Дієслово справді відзначається великою силою. Здатне тримати на своїх раменах багато іменників. Та й не тільки їх. Через те його можна порівняти з Гераклом — героєм давньогрецької міфології, у якого була неймовірна фізична сила. Дужість дієслова забезпечує добрий лад у реченнях. Його граматичні партнери із задоволенням працюють для довершеної побудови висловлення. Але найбільше приятелюють дієслова з іменниками. Вони разом відіграють у мові вирішальну роль.
Дієслово наділено не тільки силою, а й неабиякими здібностями. Тому воно в реченнях виконує найскладнішу роботу. Може, наприклад, прогнозувати будову речення. Для інших частин мови це не під силу. Навіть іменникам. Порівняймо іменникову форму полем і дієслівну форму малює. На що вказує іменник полем поза реченням? Ви, напевно, не зможете відповісти. Бо ця форма не в реченнях позбавлена конкретного синтаксичного значення. Не можна тоді й визначити, з яким саме дієсловом вона має поєднуватися. Ізольована іменникова форма, як бачите, «мовчить». Вона «оживає» тільки в реченнях. Переконуємось, що форма полем спроможна входити в різні речення і поєднуватися з відповідними дієсловами, наприклад: Дівчина ішла полем; Діти милувалися полем; Пустир стане полем. Орудний відмінок
