Таинство слова - Выховець И.Р.
Скачать (прямая ссылка):
117 з лабет кольору чорного. Це такий звичайний тепер синій колір. Саме з чорного кольору почалися дії відокремлення, виділення барв. На старт поступово стали жовтий, голубий і оранжевий. Жовтий і голубий вийшли з надр зеленого. Оранжевий пішов у світ від червоного. Настала пора і для кольору фіолетового. Він був сусідом синього, у сприйнятті людини зливався із синім. Ось і маємо кольорову гаму, що складається з семи основних барв спектра: червоної, оранжевої, жовтої, зеленої, голубої, синьої та фіолетової. Навколо семи основних кольорів групується усе розмаїття відтінків. А їх тепер пізнано і названо словом багато-пребагато.
До первісної людини далеко не відразу прийшло поняття кольору. Була його передісторія. Далекого пращура передусім вражало усе яскраве, сяюче, світле. Сяяло ясне сонце, світилися зорі, палав вогонь. У щедрій зелені яскравіли квіти. Очі сприймали і вирізняли яскраво-кольорові вияви на тлі чорного, сірого тощо.
Перейдемо до часів давнього слов'янства. Які ж кольори розрізняли давні слов'яни? Спочатку зауважимо, що не слід ототожнювати деякі наші назви кольорів і давньослов'янські. Якщо тоді й були подібні до наших слова, то вони мали інше значення. Приміром, слово зелений позначало і сучасний зелений, і жовтий, і голубий колір, слово синій — синій і фіолетовий колір. Одним словом червоний об'єднувалися також червоний і оранжевий. Бо люди інакше членували кольорову картину світу. Колись у їхньому уявленні декілька сучасних кольорів збігалися в одному. Отож давні слов'яни розрізняли по-своєму барви червону, зелену і синю. Назви червоної, зеленої і синьої барв успадкувала українська мова. У ній завершили своє формування назви інших чотирьох основних кольорів.
118 В українській мові на позначення червоного кольору використовується давнє слово нервен (сучасне червоний). Назву червоної барви дали черви, з яких добували в ті часи червону фарбу. Давні найменування червоного, а також зеленого і синього кольорів, перейшовши до української мови, поступово набували сучасного змісту.
Українська мова, як і інші слов'янські, взяла від давньослов'янських часів назву жовтої барви. Пригадаємо, що давні пращури зелений і жовтий кольори не членували, сприймали їх сукупно. Люди бачили, як листя дерев з ніжно-зеленого ставало зеленим, а потім жовтіло. Плоди на очах то виглядали із-за листя зеленаві, то поважно чепурилися в жовтаві барви. Стояли трави в зеленій задумі, під променями сонця вигравали зелено-жовто і йшли до осені у жовтому вбранні. Усе це робило ілюзії одного кольору, природної нероз'єднаності обох "барв. Але нагромаджувався досвід. Людина від'єднувала від зеленого жовтий колір. Від'єднавши, проникнула зором у численні їх відтінки.
В українській мові проміжний між зеленим і синім колір називають два слова: голубий і блакитний. Слово голубий походить від іменника голуб і вказує на характерний для голубів колір. Придивіться: шия голуба має специфічне забарвлення з синім полиском пір'я. Той самий зміст передає назва блакитний. Хоча у слові відчувається відтінок небесно-голубої барви. Гадають, що назву блакитний запозичено з польської мови десь у середині 16 століття.
Проміжну ланку між червоною і жовтою барвами створює барва, яку українці йменують жовтогаряча. Це яскраво-жовта барва, що нагадує пломінь вогню. Можливо, слово утворено за подобою польських прикметників zoltogor^cy або gor^cozotty. Маємо
119 тут й іншомовну назву оранжевий, яку, очевидно, запозичено з французької мови.
Закінчимо перелік основних кольорів фіолетовим. Цю барву вперше визначив англійський учений Ісаак Ньютон. Слово фіолетовий українська мова запозичила у 18 столітті з польської. Можна вибудувати довгий ланцюжок запозичень цього слова. Польське fioletowy походить від німецького violett, німецьке — від французького violet, французьке — від латинського viola «фіалка». Отже, фіолетовий — це колір фіалки.
Сім основних барв спектра — головні діючі особи кольорової гами, немовби командири. «Командири» керують загонами підпорядкованих їм кольорів і відтінків. Ці кольори і відтінки зафіксовано у слові.
Як же розбудовуємо ми світ кольорів і закріплюємо його у слові? Властивості кольорів людина пізнає поступово. І в цій ділянці вона вдосконалює і ускладнює свої уявлення. А потім для відкриттів підбирає відповідні слова. У висловлюваннях і у різних текстах перевіряються здобутки пізнання, допоки мова словесно не закріпить їх. Спочатку буває тільки натяк на колір, спроби визначити кольорову якість предмета порівнянням з іншим предметом. Поодиноке порівняння може стати постійним і перетворитися на назву новопізнаного кольору або відтінку.
Візьмемо один з основних кольорів — червоний. Яка тепер велика у нього сім'я додаткових кольорів! Людина бачила неповторні барви якогось предмета і узагальнювала за допомогою назви цього предмета певний колір. Так з'явилися у мові назви видозмін червоного кольору, своєрідні його підвиди. Ці кольори берегла природа — і людина, відкривши їх, увічнила своє відкриття у слові. У час осіннього палахкотіння природи густо-червоними, пурпуровими барвами
