Таинство слова - Выховець И.Р.
Скачать (прямая ссылка):
98 Імена живуть у народній пісні, де вони шліфуються і набувають мелодійності. Тут народ витворив багато їх варіацій, емоційних найменувань. У пісні бринить природна краса наших імен, їхня ніжність. З пісні і уст народу плинуть вони у художню літературу.
У поезії імена виростають в узагальнення. Майстри слова використовують тоді множинні форми: Старі Горпини, Мотрі і Секлети,— сидять, говорять, отже і живуть. Нащадків їхніх модні силуети у вечорових сутінках пливуть. (Jl. Костенко.) Окремі імена стають символами. В українського, російського і білоруського народів символом героя буває ім'я Іван:'
І здалось жінкам — як через ріки Крізь важкий пороховий туман У бою ідуть їх чоловіки З грізним, гордим іменем — Іван.
(А. Малишко.)
Бувають рідкісні долі імен. Ось які складнощі випали на ймення Георгій. Це слово грецького походження (georgos означало хлібороб, плугатар; від ge — земля і ergon — робота). Звучання слова не зовсім відповідало ладові української мови. Тут стоять поряд два голосних, які порушують гармонійне поєднання звуків. І поступово від Г еоргій народилося два слова Юрій і Єгор. Це народні утворення, мелодійніші за свого попередника. А чому з'явилися цих два слова замість одного? Річ у тім, що ймення Єгор побутувало у простонародді, а Юрій — у палацах, у панів. За радянського часу імена Єгор і Юрій боролися за першість. Перемогу у двобої здобув Юрій. Виділимо ще один цікавий момент. Г еоргій, Юрій і Єгор стали не варіаціями того самого імені, а окремими, самостійними іменами. Наприклад:
4*
99 Хто любіиіий для болгарів, ніж Г еоргій Димитров. (П. Тинина.) O Юрію! Носив на серці ти Швидкий політ і вже не міг стерпіти Повільних крил, як руху без мети. (Д. Павличко.) Був серед нас Єгор Хомич Мовчан — Ну, хто його не знає на Вкраїні? (М. Рильський.) Отож народ грецьке ім'я Г еоргій переробив по-своєму і облюбував собі найменування Юрій. Про неймовірні пригоди з іменем Г еоргій розповідає письменник Григір Тютюнник у повісті «Коріння»: «Коли народився Григорій — це було 6 травня 1920 року,— його вирішили назвати Георгієм, або ж, як у нас кажуть, їгором. Назвали. І послали Федота Йосиповича Буденного, Григорієвого діда по матері, записати онука в сільраду». Знаєте, про кого йдеться у цьому уривку з повісті? Не знаєте?! Про Григорія Тютюнника, автора знаменитого роману «Вир»... А далі сталося таке: «Коли ж нарешті доплуганився туди, куди його було послано, то вже не тямив, як звелено йому записати онука. Став пригадувати — не пригадується, то сказав секретареві: «Пиши Гриць-ком. Воно, мо', й не так, як казали, зате просто, по-нашому!» І став Г еоргій Тютюнник, якого навіть мати не розучилася й досі називати Горею,— Гри-горієм. Про дідову витівку довідалися аж тоді, коли 1935 року брали у райзагсі довідку про народження, щоб хлопець міг учитися в зіньківській десятирічці». Ось як дідусь дав нове ім'я в українській літературі — Григорій Тютюнник.
Вас має зацікавити питання: як виникли імена? Яке слово є вихідним — звичайне слово чи власне ім'я?.. Спочатку було слово звичайне, а тоді ним почали називати людей. Власні імена народилися від звичайних слів. Якщо так, то імена Іван, Андрій, Петро, Віктор, Олександр, Галина, Олена, Ольга та інші колись щось позначали. У слів звичайних, від яких походять імена, було значення. Що ж озна-
100 чали деякі наші імена, коли вони були не іменами і спокійно жили в якійсь країні серед багатьох слів? Аж доки стали з них імена? Пізніше ж — як імена — вони примандрували до нас. Серед наших імен є багато таких слів-мандрівників.
Ось усім знане ймення Іван. Воно з'явилося у стародавній Іудеї. Звучало як Yochanan, Yahocha-nan (Йоханаан) і означало «Ягве (бог) змилосердився, Ягве (бог) помилував — тобто божа благодать, дар богів». Через багато-багато літ давньоєврейське ім'я Йоханаан, помандрувавши по світах, невпізнанно змінилося, стало Іоанном. У такому вигляді воно й потрапило на Русь, де перетворилося на ім'я Іван. Його первісне значення, звичайно, забулося. Воно стало тільки іменем для вирізнення людини з-поміж інших людей. Стало настільки звичним, що багато хто вважає його таким українським, російським... Це давньоєврейське ім'я зайшло майже в кожну країну і так видозмінилося, що й важко йог.о видозміни об'єднати у щось споріднене. Порівняйте польське, чеське і словацьке Ян, білоруське Янка, італійське Джованні, французьке Жан, англійське Джон, німецьке Йоганн, грузинське Вано, вірменське Ованес, естонське Юхан...
У стародавній Іудеї, давній Греції та Римі, як і в інших країнах, мовці брали якесь слово і робили його іменем людини. За певних умов таке ім'я запозичали інші народи. Давайте побачимо, що означали найпоширеніші тепер на Україні імена. Було грецьке слово andreios «мужній, хоробрий» — і стало іменем Андреіос, а потім нашим Андрієм. Ім'я Дмитро виросло з грецького Demetrios (це був присвійний прикметник до Demeter і стосувався Деметри — у грецькій міфології богині родючості та хліборобства), Євген — з грецького eugenes «благородний, шляхетний», Олександр — з грецьких слів alexo «захищаю»
