Практикум по правописанию украинского языка - Ющук И.П.
ISBN 966-04-0078-0
Скачать (прямая ссылка):
2) вказують на джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, каже, мовляв, повідомляють, за висловом..., за вченням..., на дум-ку..., на мою думку, гадаю, по-моєму, по-вашому, пам'ятаю, чую, бачу тощо;
3) виражають задоволення чи незадоволення мовця: на щастя, на диво, на радість, на жаль, на сором, як на зло, як на лихо, як на гріх, нівроку, соромно казати, чого доброго, хвалити долю, нарешті тощо;
4) привертають, активізують увагу співрозмовника: чуєте, чуєш, знаєте, бач, бачите, погодьтесь, уявіть собі, майте на увазі, зверніть увагу, прошу вас, даруйте на слові, пробачте, між нами кажучи тощо;
5) вказують на порядок думок, зв’язок між ними, спосіб висловлення їх: по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, з другого боку, до речі, між іншим, крім того, а крім того, навпаки, отже, а отже, значить, таким чином, виявляється, власне (кажучи), наприклад, зокрема, взагалі, зрештою, так би мовити, одне слово, словом, коротше кажучи, повторюю тощо.
Вставні слова і речення не є членами речення, тобто не відповідають на жодне питання в реченні (див. § 105, п. 4).
Вставні слова і речення в усній мові не завжди виділяються паузами, але на письмі обов’язково відокремлюються з обох боків комами, рідше — тире.
Щоб правильно виділити їх, треба орієнтуватися як на їхнє значення, так і на деякі інші ознаки.
1. Лише вставними бувають слова мабуть, по-перше, по-друге, щоправда, крім того, а втім, отже, у середині простого речення однак, одначе і проте. І, навпаки, ніколи не бувають вставними слова навіть, майже, приблизно, принаймні, все-таки, мовби, неначе, нібито і, отже, не виділяються комами.
1. Для нас у ріднім краї навіть дим солодкий та коханий. (Леся Українка.) 2. Мабуть, ніщо так не радує людський зір, як зримий результат роботи. (ТО. Мушкетик.) 3. Хто не живе для інших, той, отже, й для себе не живе. (ТО. Мушкетик.) 4. З борців насміхалася доля, зростала, проте [у середині простого речення], їх громада. (77. Грабовський.) 5. Сонце зайшло, проте [на початку простого речення] ще було видно. (О. Гончар.)
6. А втім, відомо вже, що зазнають змін і зорі, і сонце, так само, як і люди. (О. Гончар.) 7. Злива тривала майже годину. (М. Трублаїні.) 8. Вона йшла сама і так жваво про щось говорила, наче круг неї було принаймні з десяток слухачів. (С. Журахович.)
218
2. Якщо в простому реченні, крім синтаксичного (підметово-присудкового) центра, є ще присудок (здається, кажуть, уявіть, Хреба гадати) або підмет і присудок (я знаю, я певен, ясна річ), хо таке речення зі своїм центром слід без вагань виділяти.
Присудок вставного речення (див. § 96) найчастіше буває виражений способовою формою дієслова (здається, розуміється, смію запевнити, сподіваюся, припустімо, як кажуть, чуєте, про-бачте, знай, бач, прошу, мовляв, може), рідше — неозначеною формою дієслова в поєднанні з іншими словами (ніде правди ді-XU, можна сказати, треба підкреслити, так би мовити, хвалити долю).
Без вагань виділяємо і вставні слова, що мають форму дієприслівникового звороту (правду кажучи, між нами кажучи, власне кажучи) або біля яких можна поставити слово кажучи (напевно, за висловом..., по-вашому, до речі, між іншим, власне, одним словом).
1. По вулиці йду і, здається, уперше розплющив я очі на світ. (О. Підсуха.) 2. Здається вічністю [присудок] буття маленька мить, перед якою навіть смерть безсила. (JJ. Дмитерко.)
3. Здавалось, загримів десь на небі грім. (C. Васильченко.)
4. Біліло небо, білястим здавалося [присудок] тонко вібруюче повітря. (О. Гончар.) 5. Буває, часом сліпну від краси. (JI. Костенко.) 6. Диво дивнеє на світі з тим серцем буває! (Т. Шевченко.) 7. В неволі тяжко, хоча й волі, сказать по правді, не було. (Т. Шевченко.) 8. Кажуть, весь поміст у пеклі з добрих замірів зложився! (Леся Українка.)
3. В інших випадках, щоб упевнитися, чи дане слово справді вставне, перевіряємо його питанням (спочатку знайшовши підмет І присудок). Якщо слово в реченні відповідає на питання — то воно не вставне і виділяти його комами не можна; якщо ж не відповідає — то воно вставне і його виділяємо комами.
Питання до слів ставимо такі: як? — справді, взагалі, таким чином, навпаки, очевидно, безперечно, певно; коли? — нарешті, зрештою; як часто? — звичайно; з якою метою? — на Щастя.
1. Поки живий, я хочу [як?] справді жити. (І. Франко.)
2. Справді [це правда], добре сміється той, хто сміється останній. (М. Стельмах.) 3. Видно [присудок] шляхи полтавськії і славну Полтаву. (І. Котляревський.) 4. Видно [мабуть], було вже пізно, бо ніде по хатах не світилося. (Панас Мирний.) 5. Поїдемо, певно [мабуть], човном, коли море буде таке тихе, як нині. (Al. Коцюбинський.) 6. Роби кревно й ходи [я к?] певно. (Народна творчість.) 7. Звичайно [само собою зрозуміло], вовкулаки— це химери. (М. Рильський.) 8. У комірчині [як xIacTo?] звичайно стояли бідони з молоком. (Григорій Тютюнник.)
219
271. Поясніть, як розділові знаки змінюють зміст поданих речень.
і. Він певно знає. (М. Коцюбинський.) — Він, певно, знає.
2. Антін очевидно вагався. (М. Коцюбинський.) —Антін, очевидно, вагався. 3. Він здасться мертвим.— Він, здасться, мертвий.
