Практикум по правописанию украинского языка - Ющук И.П.
ISBN 966-04-0078-0
Скачать (прямая ссылка):
4. Іноді — але це допустиме тільки в художній літературі — елементи прямої мови можуть вкраплюватися в непряму, як, наприклад: Льотчик Сіробаба запевняє, що в той гарнізон, куди переведено Петра, потрапляє не кожен, сірих та мурих туди не беруть, і що «Петра ти, може, Тоню, ще побачиш у голубому скафандрі...» (О. Гончар.) Такі елементи прямої мови беруться в лапки.
286*. Перепишіть, замінюючи пряму мову непрямою.
1. Багатий каже вбогому брагові: «Віддай мені корову назад!» 2. А вбогий відповідає: «Я ж тобі за неї відробив!» 3. Зустрічає дочка батька й питається: «Чого ви плачете?» 4. Пан запитав мене: «Чи ти знаєш, що в світі найсильніше, найпрудкіше, наймиліше?» 5. Каже вбогий: «Є в мене дочка Маруся, то це вона мене так навчила». 6. Пан розсердився: «Я такий розумний, а вона проста собі дівка та мої загадки повідгадувала!» 7. Пан наказав убогому: «Нехай твоя дочка із стеблинки льону витче сто ліктів полотна». (За нар. казкою сМудра дівчина».)
§ 126. Цитати
Цитата — це дослівно наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки.
У цитаті не можна нічого змінювати (навіть розділових знаків). Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками, наприклад: Максим Рильський, стверджуючи, що ніякій силі не здолати тої землі, яку «освятив Тарас своїми муками-ділами... окрилив Тарас громовозвукими словами», запитує: «Хіба умерти можна їй... коли живе вона в міцній сімї, великій, вольній, новій?»
937
Цитування буває кількох видів.
1. Цитата може наводитися у вигляді прямої мови із словами автора. Тоді розділові знаки при ній ставляться так само, як і при прямій мові.________________________________________
1. Говорячи про покликання людини на землі, Максим Рильський проголошує: «Яке глибоке щастя — жить, буть гідним імені людини, народу й людськості служить!» 2. «Треба любити те, що ми робимо, і тоді праця, навіть найзвичайніша, підноситься до творчості»,4—вчив Максим Горький. 3. «Лиш праця,— підкреслював Іван Франко,— світ таким, як є, зробила».
2. Цитата може доповнювати авторське речення, бути його складовою частиною. Тоді до неї ставляться такі самі вимоги, як і до непрямої мови. Цитата береться в лапки і починається з малої букви. ______________________________________
1. Шевченко оспівував безсмертя Прометеєве, його розшматоване серце, що «знову оживає і сміється знову». (О. Гончар.)
2. Слово для Лесі Українки — це «гострий, безжалісний меч, той, що здійма вражі голови з плеч...» (П. Тичина.) 3. У своїх сонетах Рильський часто висловлював «пейзажем те, для чого слів нема людських». (Д. Павличко.)
3. Віршова цитата, якщо вона записана у вигляді строфи, в лапки не береться.
He можна уявити собі письменника, який не любив би своєї мови, не пишався б нею, не розумів би безмежної могутності мови.
...Возвеличу Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх Поставлю слово,— сказав у тяжких, нестерпних умовах царської кріпосницької Росії Шевченко. (М. Рильський.)
4. Вказівку на джерело, яка стоїть безпосередньо після цитати, беремо в дужки і після другої дужки ставимо крапку.
1. «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування». (Панас Мирний). 2. «Мову чудову, глибинне і пружне слово, немов гостру зброю, дав нам народ. Дав цю мову і наказав пильно, свято оберігати її чистоту, збагачувати і відшліфовувати до блиску, до гостроти разючої» (Тичина Павло. З минулого — в майбутнє.— K.: Дніпро, 1973, с. 303).
238
5. Різновидом цитати с епіграф. Епіграф у лапки звичайно не береться. Вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок, і крапка після неї не ставиться. Наприклад, епіграф до вірша Максима Рильського «Землі»:
Земле, моя всеплодющая мати...
Іван Франко
287*. Перепишіть, виправляючи помилки в оформленні цитат.
1. Царизм Шевченко затаврував в образі орла, який «споконвіку Прометея там орел карає, що день божий довбе ребра й серце розбиває» народові. 2. Але царизм «не вип’є живущої крові», бо серце народу-Прометея «воно знову оживає і сміється знову».
3. Поет, звертаючись до панів-лібералів, з обуренням говорить, що «ви любите на братові шкуру, а не душу!» 4. Інститутка всіляко знущається з кріпачки Устини, «вона мене й щипає, і штир-хає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає». 5. Коли інститутка кинулася бити Устину, Прокіп схопив її за обидві руки й застеріг, що «годі, пані, годі!.. Цього вже не буде!» 6. Вступ до поеми «Мойсей» Франко закінчує пророчими словами про те, що, народе український, «прийде час, і ти огнистим видом засяєш у народів вольних колі».
288*. Перепишіть, розставляючи потрібні коми.
I. 1. Розквітай мій краю веснами цвітом яблунь і пшениць і руками в дружбі чесними сіячів твоїх і жниць. (Т. Масенко.)
2. Я так люблю твої сади й долини і гори й ріки й мрійну синь гаїв моя свята безсмертна Україно оновлена трудом своїх синів! (В. Сосюра.) 3. Як хвлля пшениця хлюпоче в борти коли прокладаючи путь комбайни мов судна важкі до мети по морю достатку пливуть. (М. Упеник.) 4. Te біле трохи блакитне світло тихо лилось згори а зачарована земля неначе купалась в фантастичному сяйві. (М. Коцюбинський.) 5. Там у степу схрестилися дороги немов у герці тихому мечі і час неспинний стиснувши остроги над ними чвалить вранці і вночі. (В. Симоненко.) 6. І хоча немає нічого вічного в бутті і все тече змінюючись у потоці часу та є одначе у минулому щось таке що хочеться назвати неминущим вічним берегти як святиню і заповісти майбутньому як нетлінний знак доблесті своїх предків як дар їх нащадкам. (О. Довженко.)
