Практикум по правописанию украинского языка - Ющук И.П.
ISBN 966-04-0078-0
Скачать (прямая ссылка):
Слова, що вказують, кому належить пряма мова і як вона висловлена, називаються словами автора.
1. Пряма мова береться з обох боків у лапки. Причому в лапки беруться також знак питання, знак оклику і три крапки. Крапка і кома виносяться за лапки. Проте, якщо є вже знак питання, знак оклику чи три крапки, то ні крапка, ні кома після них не ставляться.
«Мамо,— питаю,— то льони цвітуть?» А мати сміються: «То,— кажуть,— Дніпро».— «А чого він такий синій?» — «Від неба»,— кажуть. (О. Гончар. «Прапороносці».)
2. Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, а якщо в середині або після неї, то виділяються комою й тире і пишуться з малої букви.
1.А слова Ушинського вималював на титулці червоним олівцем: «Якщо ви вдало виберете працю і вкладете в неї всю свою душу, то щастя само знайде вас». 2. «Наші діти,— вчив Макаренко,— це майбутні творці історії...» 3. «Три біди є у людини — смерть, старість і погані діти»,—говорить народна мудрість.
4. Його непокоїло, коли діти на питання: «Яким ти хочеш вирости?» — відповідали: «Сміливим, хоробрим, дужим»,— але майже ніхто не говорив: «Чесним і добрим». (І. Цюпа. <<Доб-ротворець».)
3. Якщо слова автора розривають пряму мову на межі двох речень, то післй слів автора замість коми ставиться крапка.
1. «Так, бачу, ти усім тут добре надоїв,— Кіт Вовкові сказав.— Чого ж ти, братику, сюди і забігав?» 2. «Так себто я брешу? — тут Вовк йому [Ягняті] гукнув.— Чи бач! Ще і базікать стало...» 3. «Помилуйте! — йому Ягнятко каже.— На світі я ще й году не прожив». (З творів Jl. Глібова.)
4. Коли пряму мову передають у формі діалогу, тоді кожну репліку починають з нового рядка, перед нею ставлять тире і не вживають лапок. Інші розділові знаки ставлять, як звичайно при прямій мові.
— Може, в цьому і весь секрет, Маковею,— Сагайда задумався, звісивши обидві ноги на правий бік сідла.— Може, саме в цьому наша велика сила і наше велике щастя.
235
— В чому?
— В тому, що шлях наших армій не був позначений ні шибеницями, ні концтаборами, ні фабриками смерті... (О. Гончар. «Прапороносці».)
285*. Перепишіть, розставляючи потрібні розділові знаки при прямій мові.
1. Все, все ми віддаємо тобі, Батьківщино промовив він раптом якимось дивним голосом ні до кого Все! Навіть наші серця. (О. Гончар.) 2. Життя в неволі нічого не варте відказав Максим краще смерть! (І. Франко.) 3. Роби добро мені казала мати і чисту совість не віддай за шмати! (Д. Павличко.) 4. Ніщо так не красить людину, як натхнення подумала Ярослава. (О. Гончар.)
5. Пам'ятаю, казала моя мати Цей світ як маків цвіт. Зранку цвіте, до вечора опаде! (О. Довженко.) 6. Я подумав тоді Тіні коротшають так само непомітно, як і людське життя. (Григір Тютюнник.) 7. Чому звеліти власним почуттям Лишіться! не дозволено людині? (М. Рильський.) 8. Яке то щастя дано людині заговорив знову Блаженко, заворожений картиною неосяжного світлого простору Отакий світ!... Скільком би вистачило!.. А що з того?.. He вміє вона його спожити! (О. Гончар.)
§ 125. Передача прямої мови непрямою
Коли чужу мову (VМої друзі — вбогі бідолахи»,— говорить Кармель.— Марко Вовчок.) передають від себе, тобто непрямою мовою, то слова автора роблять головним реченням (Кармель говорить, ...), а пряму мову — підрядним.1^0 його друзі — вбогі бідолахи.)
1. При цьому в непрямій мові змінюють особу займенників і дієслів відповідно до особи, від імені якої тепер передається чужа мова.
1. «Яка ти розкішна, земле,— думала Маланка.— Весело засівати тебе хлібом, прикрашати зелом». (М. Коцюбинський.) — Маланка думала про те, яка земля розкішна і що весело засівати її хлібом, прикрашати зелом. 2. «Мене зовуть Олена Пилипівна»,— сказала вчителька. (О. Іваненко.) — Вчителька сказала, що її звуть Олена Пилипівна. 3. «Тихіше їдьте, то встигнете»,— порадила бабуня, коли подорожні вже сідали в машину. (О. Гончар.) — Коли подорожні вже сідали в машину, бабуня порадила їм, щоб вони тихіше їхали, то встигнуть...
2. У непрямій мові опускають вигуки, повторення, іноді — вставні слова, частки, а звертання або опускають, або роблять підметами чи додатками.
1. «Леоніде,—Адріана відірвала обличчя від долоні,-—а ви читали «У пошуках утраченого часу» Марселя Пруста?» (Р. Івани-
236
чук.) — Адріана, відірвавши обличчя від долоні, запитала Леоніда, чи він читав «У пошуках утраченого часу» Марселя Пруста.
2. Тоді й каже Кармель мамі: «Скрізь,— каже,— скрізь, де я не піду, де не поїду, скрізь бачу вбогих людей, бідаків роботящих». (Марко Вовчок.)—Тоді й каже Кармель мамі, що він скрізь, де не піде, де не поїде, бачить убогих людей, бідаків роботящих. 3. «Діду, здрастуйте!» — сказав я йому, спинившись. (О. Довженко.).— Я, спинившись, привітався до діда.
3. Після непрямого запитання знак питання не ставиться.
1. Підвівши голову, боєць запитав: «Де санпункт?» (О. Гончар.) — Підвівши голову, боєць запитав, де санпункт. 2. «Чи воли, бабусю, говорять?..» — питає Чіпка в Оришки. (Панас Мирний.) — Чіпка питає в бабусі Оришки, чи воли говорять.
