Практический справочник по украинскому языку - Ющук И.П.
Скачать (прямая ссылка):
§174. Цитати
1. Цитата — це дослівно наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки. Цитата обов’язково береться в лапки.
У цитаті не можна нічого змінювати, навіть розділових знаків. Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками: Слово для Лесі Українки — це «гострий, безжалісний меч..., що здійма вражі голови з плеч».
Цитування буває двох видів: у вигляді прямої мови й у вигляді непрямої мови.
2. Якщо цитата наводиться у вигляді прямої мови, тоді розділові знаки при ній ставляться так само, як і при прямій мові: Шевченко був глибоко переконаний, що український народ порве кайдани колоніалізму, тому й заявляв: «Встане правда! встане воля!» «Борітеся — поборете!» — закликав він.
3. Якщо цитата наводиться як складова частина в авторському реченні, тоді до неї ставляться такі самі вимоги, як і до непрямої мови, цитата береться в лапки й починається з малої букви: «Поета не лякає, що, може, десь у «снігу на
Синтаксис і пунктуація
213
чужині» доведеться йому загинути, «в неволі плачучи», умерти. Йому болить лише те, що «Україну злії люди присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять...»
4. Якщо цитата подається у формі вірша, то вона в лапки не береться: Тарас Шевченко вірив у велике майбутнє України й українського народу і палко закликав своїх земляків:
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь,
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають...
5. Вказівка на джерело, звідки виписано цитату, подається в дужках безпосередньо після цитати або у виносці внизу сторінки: «Українське слово не просто заявило про своє воскресіння: воно довело на повен голос, що не підвладне ні русифікації, ні онімечуванню, ні мадяризації, що воно — велике слово великого народу» (Харчук Борис. Слово і народ // Мово рідна, слово рідне!..- K.: 1989.- С. 155).
СИНТАКСИЧНА ЄДНІСТЬ І АБЗАЦ §175. Поняття про синтаксичну єдність
1. Щоб повно висловити якусь думку, одного речення, як правило, замало.
Думка найчастіше висловлюється кількома реченнями, об’єднаними між собою спільним змістом і будовою.
Група з двох або більше граматично самостійних речень, пов’язаних між собою спільним змістом та будовою, що висловлює якесь одне розгорнуте повідомлення, називається синтаксичною єдністю.
2. Кожна синтаксична єдність — ніби мініатюрний твір. Вона будується за моделлю: зачин — розвиток думки чи події — кінцівка.
У зачині висловлюється думка чи характеризується подія в її найзагальнішому вигляді. Це речення найбільш самостійне. Хоч не завжди: іноді воно без наступних речень може бути й незрозумілим. А часом суть зачину викладається лише в якійсь частині першого речення.
У наступній частині в одному чи кількох реченнях роз-
214
Синтаксис і пунктуація
вивається чи пояснюється думка або описується подія, згадана в зачині.
Між повідомленнями, що містяться в цих реченнях, може бути сурядна або послідовна залежність. При сурядній залежності всі повідомлення однаково доповнюють думку чи розгортають опис, уміщений у зачині, тобто вони називають одночасні, рівнозначні явища. При послідовній залежності кожне наступне повідомлення доповнює, розвиває попереднє.
У кінцівці робиться підсумок усього сказаного. Проте кінцівка не обов’язкова. Зокрема, її не буває тоді, коли дана синтаксична єдність входить у якусь більшу синтаксичну цілісність.
Наприклад, у синтаксичній єдності:
Людина, її життя і здоров ’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (Конституція України) — перше речення становить зачин; друге і третє конкретизують початкове положення — між ними сурядна залежність; у четвертому, яке тісно пов’язане з першим, підсумовується сказане в попередніх реченнях синтаксичної єдності.
3. Між реченнями, що входять до синтаксичної єдності, існує не тільки змістовий, а й граматичний зв’язок. Серед найважливіших формальних засобів такого зв’язку виступають:
а) займенники він, цей, той в усіх формах, прислівники тут, тоді і под., що вказують на предмети і явища, названі в попередніх реченнях: Нема нічого на світі луччого і Богу милішого, як серце матері до своїх діточок! Скільки б їх у неї не було, чи десятком Бог благословив, чи тільки одним, усі для неї рівні, кожного любить, усіх рівно пестує, за всяким рівно вбивається. Дев ’ять здоровенькі край неї, потішають її, а одно морщиться, кисне, недуже: вже вона за ним вбивається, тужить... (Г. Квітка-Основ’яненко)',
б) лексичні повтори: Людська вихованість немислима без людської вдячності. Якщо людині бракує почуття вдячності, вона холодний, бездушний егоїст (В. Сухомлинський);
в) однакові видові та часові форми дієслів-присудків: Коли лежиш в полі лицем до неба, вслухаєшся в многоголосу тишу
