Практический справочник по украинскому языку - Ющук И.П.
Скачать (прямая ссылка):
3. Різновидом прямої мови є діалог. Діалог — це розмова двох або більше осіб. Окремі повідомлення і запитання, з яких складається діалог, називаються репліками. При репліках слова автора часто бувають відсутні. (У драматичних творах слова автора називаються ремарками). Ось приклад діалогу:
— Мамо! А чи сонце має діти ?
— Має.
210
Синтаксис і пунктуація
— А де ж вони?
— Де? а на небі... оті зірочки, що вночі сяють, то се діти сонцеві... (М. Коцюбинський).
§171. Розділові знаки при прямій мові
1. Пряма мова в тексті може виділятися трьома способами:
а) береться з обох боків у лапки разом із знаком питання, знаком оклику, трьома крапками (крапка і кома виносяться за лапки): «А я вже бачив день!» — «Коли?!» — «He знаю»,— «Який же він?» — «Хороший!Дуже славний!..»— «Ет,— байдуже озвалася матуся,— то був не день, то сполох був, та й годі». (Леся Українка)',
б) у діалогах починається з абзаца, і перед нею ставиться тире:
— Вставай, сину, підемо.
Протираю од сну очі.
— Куди, мамо?
— О, а хіба ти забув: підемо дивитись, як сонце сходить. Ти ж просив, щоб тебе збудили. Вставай! — підводить мене (С. Васильченко);
в) у драматичних творах пишеться після назви дійової особи і крапки:
Хлопчик. У мене вуха померзли...
Наталка. Насунь шапку! (М. Старицький).
В усіх випадках пряма мова починається з великої букви.
2. Розділові знаки при словах автора вживаються по-різному залежно від того, де стоять слова автора. Якщо слова автора стоять:
а) перед прямою мовою — після них ставиться двокрапка: У цілого війська девіз був один: «За волю, за рідну країну!» (Леся Українка);
б) після прямої мови — перед ними ставиться тире, крапка замінюється на кому (знак питання, знак оклику, три крапки на кому не замінюються): «Скинься, рибо»,— думаю,— скидається риба (О. Довженко). «Ось я йду!» — обізвалась Зима (Леся Українка);
в) у середині прямої мови — вони виділяються з обох боків комами й тире; проте якщо розрив робиться між двома реченнями, то після слів автора ставиться не кома, а крапка й тире: «Мої друзі — вбогі бідолахи,— говорить Кармель,— от
Синтаксис і пунктуація
211
мої друзі!» «Яких же я людей бачу? — одказує Кармель.— Багатих та вбогих» (Марко Вовчок).
Слова автора, коли вони стоять у середині чи після прямої мови, звичайно починаються з малої букви.
3. Якщо репліки беруться в лапки й записуються підряд без слів автора, то між ними ставиться тире: «Мамо,— питаю,— то льони цвітуть?» А мати сміються: «То,— кажуть,— Дніпро».— «А чого він такий синій?» — «Від неба»,— кажуть (О. Гончар).
§172. Заміна прямої мови непрямою
Чуже висловлювання, передане від імені оповідача разом із словами автора, називається непрямою мовою.
Коли чуже висловлювання передають від себе, тобто непрямою мовою, то слова автора роблять головним реченням, а пряму мову — підрядним.
При цьому:
а) у непрямій мові змінюють особу займенників і дієслів відповідно до особи, від імені якої тепер передається чуже висловлювання: «Я, коли виросту, теж садівником буду! » — не зводячи очей з дядька Степана, палко промовив Юрко (І. Цюпа).— Юрко, не зводячи очей з дядька Степана, палко промовив, що він, коли виросте, теж садівником буде;
б) у непрямій мові опускають вигуки, повторення, іноді — вставні слова, частки, а звертання або опускають, або роблять підметами чи додатками: «А так! — підтвердив дідусь,— Отам, на плесі, завжди качки є!» (Остап Вишня).— Дідусь підтвердив, що там, на плесі, завжди є качки;
в) після непрямого запитання знак питання не ставиться: «Ну, чого ж тебе понесло в поле? Чого?» — допитувалась мати (С. Васильченко).— Мати допитувалась, чого його понесло в поле.
§173. Інші способи передачі чужого мовлення
Чуже мовлення може ще передаватися невласне прямою мовою, а також у формі переказу.
1. Невласне пряма мова поєднує в собі властивості прямої й непрямої мови.
Як і пряма мова, вона висловлюється від імені того, хто говорить, і зберігає його мовні особливості. Проте в ній, як і в непрямій мові, замість форм першої і другої особи, як
212
Синтаксис і пунктуація
правило, виступає форма третьої особи. Слів автора немає. Автор ніби ототожнюється зі своїм героєм.
Ось як, наприклад, письменник передає думки свого героя невласне прямою мовою: Підрубував учитель. Лівою рукою смикав пружний стовбурець, дужо відгинав убік і розмахував сокирою... З кожним таким помахом робився дедалі злішим. На себе. Передовсім на себе. А на! А ось тобі. Ось! Падай викоріненою жертвою. Падай. Бо дурень. Бо його життя так нічого й не навчило. Нічого (Б. Тимошенко).
2. При передачі чужого мовлення у формі переказу можливі два випадки:
а) чуже мовлення відтворюється більш-менш дослівно; тоді вживаються вставні слова типу як кажуть, як сказав та-кий-то, як вважає такий-то, на думку такого-то, за словами такого-то і под.: Природа, як сказав Григорій Сковорода,— усьому початкова причина й рушійна сила;
б) чуже мовлення відтворюється в загальних рисах, передається лише його зміст; тоді воно оформляється у вигляді додатка до дієслова-присудка із значенням говоріння чи думання: Григорій Сковорода вважав природу початковою причиною всьому й рушійною силою.
