Практический справочник по украинскому языку - Ющук И.П.
Скачать (прямая ссылка):
4. Вигуки від звертання відділяються комами: Гей, Орфею, небораче! Де ти змандрував від нас? (Леся Українка).
Синтаксис і пунктуація
193
Але не відділяються комами (і паузами теж) слова о, ой, якщо вони виступають у ролі підсилювальної частки: Ой Дніпре, мій Дніпре, широкий та дужий, багато ти, батьку, у море носив козацької крові (Т. Шевченко). O слово рідне! Ти стоїш на чаті предковічних пам ’яток святині (П. Куліш).
5. Звертання може пов’язуватися граматично (рід, число) з присудком у реченні. Тому, щоб не сплутати його з членами речення, треба мати на увазі ще й таке:
а) іменник у кличному відмінку — це завжди звертання: Зоре моя вечірняя, зійди над горою, поговорим тихесенько в неволі з тобою (Т. Шевченко)',
б) іменник у називному відмінку при дієслові в другій особі — це звіертання: О, спинися, прекрасна ранкова ця мить,— дай напитись твого життєдайного трунку (Г. Донець)',
в) звертання не замінюється займенниками він, вона, воно, вони; при ньому стоїть або можна поставити займенники другої особи ти, ви, твій, ваш у будь-якому відмінку (ці займенники до звертання не входять): Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, добро і правди віку (В. Стус).
§155. Вставні слова і речення
1. Вставні слова й речення виражають особисте ставлення мовця до свого висловлювання.
Вставні слова й речення не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення.
У реченні вставні слова й речення:
а) виражають упевненість або невпевненість у тому, що повідомляється: безумовно, безперечно, справді, певна річ, ясна річ, правду кажучи, щоправда, мабуть, може, а може, певно, очевидно, либонь, здається, сподіваюся тощо;
б) вказують на джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, мовляв, на мою думку, по-моєму, чую, бачу, на думку такого-то, за вченням таким-то тощо;
в) виражають задоволення чи незадоволення мовця: на щастя, на диво, на радість, слава Богу, нарешті, на жаль, на сором, як на зло, як на гріх, нівроку, соромно казати, чого доброго тощо;
г) привертають увагу співрозмовника: чуєте, бачиш, бач, знаєш, уявляєш, уяви собі, майте на увазі, зверніть увагу, даруйте на слові, між нами кажучи, вірите, слово честі тощо;
194
Синтаксис і пунктуація
ґ) вказують на зв’язок між думками: по-перше, по-друге, з одного боку, з другого боку, до речі, між іншим, крім того, навпаки, отже, значить, наприклад, зокрема, взагалі, одне слово, коротко кажучи, зрештою тощо.
Вставні слова й речення в усній мові не завжди виділяються паузами, але на письмі обов’язково відокремлюються з обох боків комами, зрідка — тире: He можна, кажуть, людині помолодшати, а подобрішати завжди можна (О. Гончар). Голос його був не рокований, а, навпаки, бадьорий та глузливий (Ю. Яновський).
Щоб правильно виділити їх, треба орієнтуватися'як на їхнє значення, так і на деякі інші ознаки.
2. Лише вставними бувають слова мабуть, по-перше, по-друге, щоправда, крім того, а втім, отже. І, навпаки, ніколи не бувають вставними і, отже, не виділяються комами слова навіть, майже, приблизно, принаймні, все-таки, мовби, неначе, нібито: І був той хліб як великодня паска. Щоправда, хрумтів на зубах пісок, але на нього не зважали (Ю. Мушкетик). Тут навіть повітря, здавалось, несло в собі золотисті відтінки (О. Гончар).
3. Якщо в простому реченні, крім синтаксичного центра, є ще присудок (здається, кажуть, сподіваюся, пробачте, ніде правди діти, так би мовити, видно тощо) або підмет і присудок (я знаю, я певен, ясна річ), то таке речення зі своїм центром, безперечно, вставне і його треба виділяти: Там, кажуть, з гір усю країну видно (Леся Українка). У кожному ділі є свої майстри і своє, так би мовити, натхнення (О. Гончар).
4. Без вагань слід виділяти вислови, у яких є дієприслівники кажучи, мовлячи (правду кажучи, між нами кажучи, власне кажучи) або їх можна підставити в речення (напевно, взагалі, до речі, між іншим, одним словом тощо): Він, правду мовлячи, не почував ніякої охоти вчитися гри на фортеп ’яні (І. Франко).
5. Якщо слово в реченні відповідає на питання — то воно не вставне і виділяти його комами не треба; якщо ж не відповідає — то воно, можливо, вставне. При цьому треба мати на увазі, що тільки вставні слова можна замінити такими безсумнівно вставними словами, як звісна річ, мабуть, це правда, скажімо, я думаю. Наприклад, речення: Поїдемо, певно, човном (М. Коцюбинський) — можна висловити й так: Поїдемо, мабуть, човном. Але цього не можна зробити з реченням: Роби кревно й ходи певно (Нар. творчість). У ньому слово певно не замінюється словом мабуть, отже, це не вставне слово.
Синтаксис і пунктуація
195
§156. Вставлені слова і речення
1. Вставлені слова й речення суттєво відрізняються від вставних слів і речень як своїм значенням, так і своєю інтонацією в усній мові та вживанням при них розділових знаків на письмі.
Вставлені слова й речення вносять у речення додаткову інформацію і являють собою принагідні зауваження, пояснення до основного повідомлення.
Наприклад, у реченні: Після смерті батька та матері (вони під холеру померли обоє одного-таки року) громада оддала сироту далекій родичці (Панас Мирний) — слова, взяті в дужки, являють собою додаткове повідомлення, тобто це вставлене речення.
