Практический справочник по украинскому языку - Ющук И.П.
Скачать (прямая ссылка):
3. Спонукальне речення містить у собі наказ, вимогу, заклик, побажання, пораду, прохання тощо.
У спонукальному реченні дієслово, як правило, стоїть у наказовому способі, часто бувають звертання, а також можуть вживатися спонукальні частки хай, нехай, бодай, годі, ну, давай тощо: O земле, велетнів роди! (П. Тичина). Хай, милі друзі, вам щастить у дружбі вірній, в праці мирній (М. Рильський).
Для спонукальних речень характерна специфічна спонукальна інтонація — часом більш напружена, часом менш. У кінці спонукального речення звичайно ставиться крапка.
4. Розповідні, питальні й спонукальні речення можуть вимовлятися з сильним почуттям радості, захоплення, здивування, гніву, страху тощо. Тоді таке речення стає ще й окличним і в кінці його ставиться знак оклику (у питальному реченні — знак питання і знак оклику): Краю, ти мій краю, кращого за тебе я в житті не знаю! Так хто сказав тепер, що наша доля хляне й свободи на землі ще не прийшла пора?! Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами! (З те. В. Сосюри).
Такі речення можуть починатися окличними словами що то за, ну й, як, який, вигуками о, ой, ох, гей тощо.
5. Три крапки в кінці речення ставляться тоді, коли треба показати, що думка не закінчена або що тут повинна бути довга пауза: Це — матері мова. Я звуки твої люблю, наче очі дитини... O мова вкраїнська!.. Хто любить її, той любить мою Україну (В. Сосюра).
Синтаксис і пунктуація
155
§127. Складові частини речення
1. У реченні сприймаємо не слова, не частини мови, а члени речення.
Член речення — це повнозначне слово або словосполучення, яке становить найкоротшу осмислену відповідь на питання в реченні.
Наприклад, у реченні: В небі летіли гуси з далекого краю (О. Довженко) — є чотири члени, хоч повнозначних слів п’ять. Це сталося тому, що на питання звідки летіли? найкоротша осмислена відповідь буде не з краю (цей вислів тут позбавлений смислу), а з далекого краю. У реченні: Він вважавсь поганим хліборобом (О. Довженко) — є тільки два члени: хто? — він\ яким він був? — вважавсь
поганим хліборобом. Якщо останню відповідь поділити на менші частини, то вислів утратить смисл.
Прийменники й частки входять до складу членів речення. Наприклад, у реченні: Під вербами вода була наче зеленаста (М. Коцюбинський) — є лише три члени: хто? що? — вода; якою вона була? — була наче зеленаста', де? — під вербами. У реченні: JIuuie мох ріс на тому камені — на питання хто? що? відповідає не мох, а лише мох; що робив? — ріс; де ріс? — на камені; н а якому камені? — на тому.
Члени речення поділяються на головні (підмет і присудок) та другорядні (додаток, означення й обставина).
Члени в реченні можуть виступати як нерівноправні (пов’язані між собою підрядним зв’язком) і як рівноправні (пов’язані між собою сурядним зв’язком). Наприклад, у реченні: І вдень, і ввечері там соловей співав (Л. Глібов) — між членами речення соловей співав, співав там, співав удень, співав увечері — підрядний зв’язок, а між і вдень, і ввечері — сурядний.
2. Проте не всі повнозначні слова відповідають на питання в реченні.
Вставні слова та речення, вставлені слова та речення, сло-ва-речення, вигуки, а також у певних випадках звертання на жодні питання в реченні не відповідають, але по-різному доповнюють його.
Це внесення, які служать в основному для вираження комунікативних і модальних відношень.
Наприклад, у реченні: Гірських вершин досягають, на Жаль, не тільки орли (О. Довженко) — лише до чотирьох членів можна поставити питання: хто? що? — не тільки
156
Синтаксис і пунктуація
орли; що роблять? — досягають; чого? — вершин; яких? — гірських. До слів на жаль питання поставити не можна. Вони передають ставлення автора до названого ним факту.
3. Як окрему складову частину речення слід розглядати й сполучники.
Сполучники — сурядні, підрядні й пояснювальні — з’єднують між собою окремі слова, словосполучення та частини в реченні. Наприклад, у реченні: Я думаю щодня, щоб ти хорошим ріс, щоб чиста і пряма була твоя дорога (М. Гірник) — сполучник щоб приєднує два прості речення до першого, а сполучник і з’єднує два слова. До складу членів речення сполучники не входять.
4. Складові частини речення вичленовуються в певній послідовності. Насамперед шукаємо підмет за допомогою питання хто? що?, потім, відштовхуючись від підмета, знаходимо присудок. Знайшовши таким чином головні члени речення (синтаксичний центр чи кілька таких центрів), шукаємо другорядні члени речення — додатки, означення, обставини. Для цього ставимо питання від відомих членів речення до невідомих — спочатку від підмета, а потім від присудка.
Наприклад, у реченні: На жаль, світ побудований так, що щастя людства здобувається ціною чиїхсь страждань (О. Довженко) — знаходимо головні члени (тобто синтаксичні центри): 1) хто? що? — світ; який він є? — побудований; 2) хто? що? — щастя; що з ним діється?— здобувається. Після того ставимо питання від кожного центра по порядку — від відомого до невідомого: 1) побудований як? — так; 2) щастя чиє? — людства; здобувається як? — ціною страждань; страждань чиїх? — чиїхсь. Залишається внесення, до якого не можна поставити питання: на жаль. Сполучник один — що, він приєднує підрядне речення до головного.
