Практический справочник по украинскому языку - Ющук И.П.
Скачать (прямая ссылка):
Уміння знаходити й правильно вживати синонімічні словосполучення та слова дає змогу точніше й дохідливіше висловити думку, описати ситуацію, подію тощо.
152
Синтаксис і пунктуація
РЕЧЕННЯ §125. Речення. Його основні ознаки
1. Найменшою одиницею спілкування є речення.
Речення — це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично й інтонаційно оформлене як відносно закінчена цілість, що несе певну інформацію.
Наприклад, сполучення слів: На порозі вже стоїть літо (О. Дотенко) — речення, бо несе думку, уявлення про певний факт. А цю функцію воно виконує тому, що слова в ньому об’єднані граматично за допомогою закінчень і службових слів відповідно до змісту висловлювання, і тому, що воно в усній мові вимовляється з певною інтонацією, на письмі починається великою буквою і закінчується крапкою (крім того, в середині може мати різні розділові знаки).
Від слова й словосполучення речення відрізняється трьома основними ознаками: комунікативністю, модальністю й предикативністю.
2. Комунікативність — це спрямованість висловлювання на слухача, яка виражається за допомогою інтонації, вставних слів типу чуєте, знаєте, майте на увазі, уявіть собі, підсилювальних часток, звертань тощо. Той, хто говорить, хоче, щоб його слухали й реагували на його мову.
3. Модальність — це особисте ставлення мовця до власного висловлювання, яке виражається за допомогою інтонації (інтонація може бути стверджувальною й заперечною, серйозною й іронічною тощо), вставних слів типу на жаль, мабуть, може, здається, безперечно, справді; часток таких, як невже, авжеж, ніби, начебто, таки; способу дієслова (дійсний, умовний чи наказовий). За допомогою цих засобів ми можемо надати своєму повідомленню різних відтінків, часом навіть протилежного значення.
4. Предикативність — це прив’язка висловлювання до дійсності, яка виражається за допомогою часових форм дієслова (минулий, давноминулий, теперішній чи майбутній час) та обставин місця й часу. Вихідним пунктом для прив’язки будь-якого повідомлення до дійсності є три координати: я — тут — тепер. Це нульові координати, і їх нерідко пропускають як такі, що самі собою розуміються. Коли ми кажемо, наприклад: Дощ! — то маємо на увазі: «Я бачу, що зараз отут іде дощ».
5. Неодмінним компонентом речення є інтонація. Вона виконує комунікативну (спрямовану на увиразнення вислов-
Синтаксис і пунктуація
153
лювання) й емоційну (призначену для передачі відтінків різних почуттів) функції.
Інтонація речення включає в себе:
а) підвищення й пониження тону (мелодика мовлення);
б) збільшення й зменшення сили голосу (інтенсивність мовлення);
в) прискорення й сповільнення вимови (темп мовлення);
г) певне чергування напруження й послаблення наголошених і ненаголошених складів (ритм мовлення);
ґ) виділення окремих слів у реченні (фразовий, логічний та емфатичний наголоси).
Інтонаційний наголос великою мірою впливає на зміст висловлювання, певним чином доповнює, уточнює його:
а) фразовий наголос виділяє одне із слів речення, як правило, останнє, підкреслюючи таким чином завершеність висловлювання і спонукаючи слухача до реакції;
б) логічний наголос (перестановка фразового наголосу в незвичне місце) виділяє найбільш важливе для змісту слово в реченні;
в) емфатичний наголос емоційно виділяє слово в реченні, як правило, подовженням наголошеного голосного, надаючи висловлюванню різних емоційних відтінків (поваги, здивування, невдоволення, презирства, недовіри тощо).
§126. Види речень і розділові знаки в кінці їх
Спілкуючись, ми маємо на меті повідомити щось, запитати про щось або спонукати когось до якоїсь дії. Відповідно до цього речення бувають розповідні, питальні та спонукальні.
1. Розповідне речення містить у собі якесь повідомлення про щось.
Розповідні речення бувають:
а) стверджувальні: Коли на боці людини правда, їй нічого He страшно (В. Дрозд). У стверджувальних реченнях можуть вживатися частки так, авжеж, ага, еге, гаразд, атож;
б) заперечні: Ми нічого ще не знаєм, кого й яка чекає путь (В. Сосюра). У заперечних реченнях вживаються частки не, ні, займенники ніхто, ніщо, ніякий, ніскільки; прислівники ніде, нікуди, нізвідки, ніколи, ніяк тощо.
Інтонація розповідного речення характеризується пониженням тону наприкінці речення. У кінці його ставиться крапка.
154
Синтаксис і пунктуація
2. Питальне речення містить у собі якесь запитання.
На початку питального речення можуть стояти питальні
займенники хто, що, який, чий, котрий, скільки, питальні прислівники як, де, куди, звідки, коли, доки, відколи, чому, навіщо і питальні частки хіба, невже, чи, що за.
Питальні речення бувають:
а) власне питальні — на них передбачається обов’язкова відповідь: Мамо, чи кожна пташина у вирій на зиму літає? (Леся Українка);
б) риторичні питальні — вони не вимагають відповіді: Хто може сонце погасить і землю вибити з орбіти? (В. Co-сюра).
У питальному реченні тон підвищується на слові, у якому міститься зміст питання. У кінці питального речення ставиться знак питання.
