Практический справочник по украинскому языку - Ющук И.П.
Скачать (прямая ссылка):
Вигуки в мові виступають замінниками речень. їхнє ж конкретне значення великою мірою залежить від контексту, ситуації. Наприклад, візьмемо вигук ох: Ох, як він говорив! Який був голос! (Леся Українка) — висловлює захоплення. Obc, не перед добром, ох, не перед добром вони так п ’ють (Г. Xom-кевич) — передає побоювання. Ох... як ти мене злякав, хай йому цур! (Панас Мирний) — виражає переляк. Obc, Боже, Боже, трошки того віку, а як важко його прожити (М. Коцюбинський) — відтворює почуття досади, невдоволення.
За значенням вигуки поділяються на емоційні, спону-
144
Морфологія і правопис
кальні, застиглі формули спілкування та звуконаслідувальні слова.
2. Емоційні вигуки виражають почуття, настрій, переживання, стан людини, її ставлення до різних явищ дійсності:
о, ой, ох, ах, ех, ай, ух, ой лишенько, ой леле, ґвалт, тьху, тю, фу, цур йому, овва, от тобі й на, отож то й є, де ж пак, слава Богу, боронь Боже.
3. Спонукальні вигуки виражають наказ, спонукання або служать засобом привернення чиєїсь уваги, впливу на поведінку тварин: геть, годі, ну, цить, тсс, гайда, ануте, анумо, гей, агей, агов, алло, но, вйо, соб, цабе, тпру, гиля, агуш, а киш, киць-киць, ціп-ціп, паць-паць.
4. Застиглі формули спілкування виражають привітання, пробачення, подяку, побажання, божбу, прокльон, лайку тощо: добридень, спасибі, до побачення, на добраніч, дякую, будь ласка, прошу, пробачте, вибачте, даруйте, прощайте, щасливо, помагайбі, їй-богу, чорт би його взяв, к чорту, хай йому біс.
5. Звуконаслідувальні слова відтворюють різні звуки природи, тварин, машин тощо: ку-ку, кру-кру, кукуріку, ках-ках-ках, гав-гав, му-у-у, тьох-тьох-тюї, тік-так, дзень, брязь, бах, ш-ш-ш.
§120. Написання вигуків та особливості вживання їх
1. Вигуки, що передають повторювані або протяжні звуки, пишуться через дефіс: ой-ой-ой, ну-ну, о-го-го, агов-гов-гов, ха-ха-ха, ку-ку, киць-киць, а-а-а, му-у-у, ня-а-ав, ф'ю-у-у, дз-з-з, ш-ш-ш.
Вигуки типу леле, лелечко, цитьте, овва, кукуріку, кудку-дак, бух, тарах, бабах тощо, які не передають повторюваних чи протяжних звуків, пишуться разом. Проте, якщо треба передати протяжність, то й ці вигуки можуть писатися через дефіс: І раптом: — Б-б-ба-бах! (Остап Вишня). Б’ється, стогне, зітхає море!.. Бу-ух!.. бу-ух!.. бу-ух! (М. Коцюбинський).
У вигуках будь ласка, до побачення, на добраніч, отим то й ба, от тобі й на, оце так і под. усі складові частини пишуться окремо.
Вигуки ану, анумо, ануте пишуться одним словом.
Через дефіс пишуться вигуки їй-богу, їй-бо, їй-право, ану-ну.
2. Вигуки вживаються лише в розмовному й художньому
Морфологія і правопис
145
стилях, зрідка — в публіцистиці. У науковому й офіційно-діловому стилях вони не вживаються.
Вигуки в реченні звичайно стоять відособлено і від членів речення відокремлюються комою або знаком оклику: Ану, гей, почнемо «Чумака»! Зачинай хто! (М. Кропивницький). Ех! Ех! Ех! Ррраз! Ррраз! Закаблуками! Закаблуками! По злиднях, по гіркій, по циганській долі закаблуками! (Остап Вишня).
Якщо вигук вжито в середині речення, він виділяється з обох боків тире; рідше — комами: І раптом він — о леле\ — у стіні побачив двері ще якісь чудні (М. Бажан). Земле рідна,
о, чим далі ти від мене, тим дорожча (Д. Павличко).
Іноді виїуки можуть виступати в ролі членів речення:
а) в ролі присудка: А човен хить-хить під лозою (Григір Тютюнник);
б) в ролі підмета: Тисячоголосе «ура» покотилося берегом (О. Гончар);
в) в ролі додатка: He кажи «гоп», поки не перескочиш (Нар. творчість).
У такому разі вигуки не відділяються розділовими знаками від інших членів речення. Вони можуть лише братися в лапки.
146
Синтаксис і пунктуація
СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ
Синтаксис (гр. syntaxis «складання») — це набір правил творення словосполучень та речень для передачі засобами мови різноманітних зв ’язків, з одного боку, між самими явищами і, з другого, між цими явищами та дійсністю. Синтаксисом називається також розділ граматики, який вивчає ці правила.
Пунктуація (лат. punctum «крапка») — це система правил членування написаного тексту за допомогою розділових знаків відповідно до його синтаксичних, смислових та інтонаційних особливостей.
СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ §121. Загальне поняття про словосполучення
1. Повнозначні слова в мові об’єднуються насамперед парами, і то не будь-як, а за певними правилами.
По-перше, вони повинні підходити одне до одного своїми значеннями. Наприклад, можна об’єднати слова зачиняти і двері, кричати і голосно, теплий і сонячний, але не поєднуються між собою слова зачиняти і очі, кричати і фіолетово, теплий і гіркий.
По-друге, ці слова повинні граматично пристосовуватися одне до одного. Наприклад, щоб об’єднати прикметник ранковий з іменником місто, у прикметнику треба змінити рід: ранкове місто.
Отже, словосполучення — це смислове й граматичне поєднання двох або більше повнозначних слів.
Поєднання службового слова (прийменника, сполучника, частки) з повнозначним не вважається словосполученням: біля Дніпра, незважаючи на дощ, не тільки вдень, майже рік.
