Практический справочник по украинскому языку - Ющук И.П.
Скачать (прямая ссылка):
§69. Творення і вживання присвійних прикметників
Присвійні прикметники утворюються майже виключно від назв осіб, рідко — від назв тварин. Вживання суфіксів тут зумовлюється відміною іменника, від якого твориться прикметник.
1. Від іменників І відміни прикметники творяться за допомогою суфікса -ин-, причому кінцеві приголосні твірної основи г, к, X чергуються із ж, ч, ш: Оксана — Оксанин, Оле-
Морфологія і правопис
89
ся — Олесин, Настя — Настин, Микола — Миколин, Ольга — Ольжин, Інга — Інжин, Cmexa — Стешин, свекруха — свекрушин, Марійка — Марійчин.
Але якщо твірна основа закінчується на й, то виступає суфікс -ін- (на письмі -їн-): Надія — Надіїн, Зоя — Зоїн, Софія — Софіїн.
Від іменника мати присвійний прикметник — материн.
2. Від іменників II відміни присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ів, який чергується з -ов- або -ев-.
Вживання -ов- та гев- залежить від групи іменника:
а) від іменників твердої групи присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ів-, -ов-: Тарас — Тарасів, Тарасова; Стельмах — Стельмахів, Стельмахова; батько — батьків, батькова; командир — командирів, командировіг;
б) від іменників м’якої та мішаної груп присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ів-, -ев-: Василь — Василів, Василева; Мусій — Мусіїв, Мусієва; Кублій — Кубліїв, Кублієва; Черниш — Чернишів, Чернишева; лікар — лікарів, лікарева; школяр — школярів, школярева.
3. Присвійні прикметники повністю зберігають особливості написання іменників, від яких вони утворені (тільки чергується кінцевий к із ч): Тодоська — Тодосьчин, Тодоска — Тодосчин, Пріська — Прісьчин, Параска — Парасчин, невістка — невістчин.
4. Від назв тварин присвійні прикметники творяться по-різному: птах — пташиний, соловей — солов’їний, горобець — горобиний, гороб’ячий; лисиця — лисячий, заєць — заячий, вовк — вовчий, ведмідь — ведмежий, ведмедів; сорока — сорочин.
5. Присвійні прикметники вживаються:
а) на позначення належності предмета людині: Шевченків «Заповіт», Франкові твори, материне слово; рідко — тварині: соловейків спів, ластівчине гніздо;
б) у термінологічних словосполученнях (пишуться з малої букви): базедова хвороба, антонів вогонь, адамове яблуко (борлак), петрів батіг (цикорій), торрічеллієва пустота, ар-хімедова спіраль;
в) у крилатих висловах (пишуться з малої букви): соломонове рішення, ахіллесова п ’ята, гордіїв вузол, дамоклів меч, сізіфова праця, дем ’янова юшка, крокодилові сльози.
Частина присвійних прикметників вживається тепер:
а) як географічні назви: Київ (місто Кия), Харків (від Xap-
90
Морфологія і правопис
ко), Львів, Васильків, Святошин, Пирятин, Клавдієве, Сватове, Гречине, Марине;
б) як прізвища: Ковалів, Пономарів, Щоголів, Іванишин (від Іваниха), Павли шин, Ковалишин.
§70. Повні й короткі прикметники
За наявністю закінчень прикметники поділяються на повні й короткі.
1. Прикметники, у яких є закінчення, називаються повними: добрий, вільна, славне, зелені, батькового, материна. Ці форми є звичайними для сучасної української мови.
У народній творчості та в поезії вживаються також нестягнені повні прикметники: вірная (замість вірна), вечірнюю (замість вечірню), синєє (замість синє), молодії (замість молоді). Наприклад: Любив козак три дівчиноньки: чорнявую та білявую, третю руду та поганую. Нічка розсипала зіроньки яснії ( З нар. творчості). Слово, чому ти не твердая криця ? (Леся Українка).
Нестягнені повні форми трапляються також у прислів’ях: Хата чужая як свекруха лихая. Ні гульня, ні робота, коли рванії чоботи. На сухеє дерево і вогонь пада.
2. Прикметники, у яких нема закінчення, називаються короткими. Вони можливі лише в називному (знахідному) відмінку однини чоловічого роду: славен, молод, повен.
У сучасній українській мові вживаються тільки такі короткі прикметники в ролі присудків (паралельно з повними формами): варт, винен, годен, згоден, здоров, ласкав, певен, повинен, потрібен, рад.
Тільки коротку форму мають присвійні прикметники на -ів, -ин у називному (знахідному) відмінку однини чоловічого роду (чий?): братів, лікарів, материн, Ларисин, Маріїн.
Інші короткі прикметники вживаються лише в народній творчості та в поезії: Ой зійди, зійди, ясен місяцю (Нар. творчість). Місто Київ — зелен сад, золотавий листопад (П. Воронько).
§71. Відмінювання прикметників
1. Прикметники мають дві групи відмінювання:
а) тверду — з основою на твердий приголосний у називному відмінку однини: білий, біла, біле; гарячий, гаряча, га-
Морфологія і правопис
91
ряче; народний, народна, народне; батьків, батькова, батькове;
б) м’яку — з основою на м’який н або й: синій, синя, синє; ранній, рання, раннє; безкраїй, безкрая, безкрає.
До м’якої групи належать більшість прикметників:
а) на -дній, -тній: безодній, будній, городній, задній, іногородній, обідній, передній, полудній, посередній, середній, спідній, сусідній; братній, всесвітній, досвітній, достатній, житній, кутній, літній, майбутній, могутній, незабутній, новітній, освітній, передсвітній, посутній, присутній, путній, самобутній, самодостатній, самотній (але: самітний), середній, старосвітній, суботній, хатній;
