Практический справочник по украинскому языку - Ющук И.П.
Скачать (прямая ссылка):
Виняток на письмі становлять:
а) присвійні прикметники, у яких перед шиплячими незалежно від вимови пишеться та сама літера, що й у твірній основі: Параска — Парасчин (вимовляється [парашчин]),
44
Фонетика і правопис
Ониська — Онисьчин (але в прізвищі: Онищенко), Луцька — Луцьчин, Рузька — Рузьчин;
б) префікси роз-, без-, з-, у яких пишеться буква з: розжитися, розчин, розширений, безшумний, безжальний, зчовгати, зжати\
в) дієприслівники: принісши, привізши.
2. Шиплячі перед свистячими переходять у свистячі, але на письмі це не відображається (перед свистячими пишеться та сама буква, що й у початковій формі слова): книжка — у книжці (вимовляється: [книз‘ц‘і]), дошка — на дошці, чашка — у чашці, поличка — на поличці, зваж — зважся, вчиш — вчишся.
3. Зубні д, т перед свистячими й шиплячими у вимові зазнають змін, але на письмі це не відображається (пишуться ті самі букви д, т, що й в інших словах чи формах слова): сусідка — сусідці — сусідчин, тітка — тітці — тітчин, літати — льотчик, погодитися — погодься, вчить — вчиться, молодий — молодший, короткий — коротший.
ВИМОВА І ПРАВОПИС ГОЛОСНИХ §31. Голосні звуки
В українській мові 6 голосних: а, о, у, е, и, і. Позначаються вони 10 буквами: а, о, у, е, и, і, я, ю, є, Т.
1. Голосні розрізняються за рядом (яка частина язика напружується й піднімається: передня чи задня) і за піднесенням (як високо піднімається відповідна частина язика).
В українській мові є три голосні переднього ряду і три — заднього. У задньому ряду вони від низького до високого піднесення розташовуються так: а-о-у; у передньому відповідно: е-и-і.
2. Голосні разом з приголосними утворюють склади: скільки голосних у слові, стільки й складів. Склади бувають відкриті (закінчуються на голосний: го-pa) і закриті (закінчуються на приголосний: гір-ник), наголошені й ненаголошені.
3. Голосні під наголосом і в кінці слова вимовляються чітко: великий — велич, зелень — зелений, сидить — сидячи, голубка — голуб; сяюче — сяючи, випише — випиши, поле — поли.
В інших позиціях голосні, які творяться поряд, можуть сплутуватися:
а) е — и: девіз [диев’із], директор [диеректор];
б) и — і: тривога [трівога], потім [потим];
Фонетика і правопис
45
в) а — о: погони [пагони] замість [погони];
г) о — у: кожух [коужух], зозуля [зоузул'а].
§32. Правила переносу
1. Частини слів з рядка в рядок переносяться так, як ці слова на слух діляться на склади: роз-по-ря-джен-ня, за-твер-дже-но, над-зви-чай-ний.
Але не можна:
а) залишати чи переносити одну букву, тому такі слова, як олія, одяг, удар, ящик, мрія не діляться для переносу;
б) розривати буквосполучення дж, дз, які позначають один звук: си-джу (а не «сид-жу»), хо-джу (а не «ход-жу»), ґу-дзик (а не «ґуд-зик»); але: від-жив (а не «ві-джив»), підзвіт (а не «пі-дзвіт» і не «підз-віт»);
в) у складному слові відривати від другої частини одну букву, якщо вона не становить складу: дво-значний (а не «двоз-начний»), само-скид (а не «самос-кид»), земле-власник (а не «землев-ласник»);
г) розривати абревіатури: ЧАЕС, МАГАТЕ, НАТО, ЛАЗ-125, ДемПУ.
2. Слова, подані повністю, можна будь-як переносити з рядка в рядок незалежно від їхнього значення: у//нас, пан//Михайло, доцент//Круть, Іван//Петрович, 1991//рік.
Але не можна:
а) відривати скорочення від слів, яких вони стосуються: М. С. Грушевський (а не «М. С.//Грушевський»), проф. Тоць-ка (а не «проф.//Тоцька»), 1996 р. (а не «1996//р.»), 25 км (а не 25//км), 200 куб. см (а не «200//куб.//см»);
б) переносити закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс: 2-го (а не «2-//го»), 10-му (а не «10-//му»);
в) розривати графічні скорочення: m-во, р-н, вид-во, і т. д., і т. ін., і т. п.
3. He можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.
§33. Наголос
В українській мові наголос вільний рухомий, тобто може падати на будь-який склад і під час змінювання слова пересуватися: голова — голови — голів; олово — олов’яний.
46
Фонетика і правопис
Система наголошування в українській мові досить складна. Тому у випадках сумніву щодо наголосу слід звірятися зі словниками. Разом з тим треба знати деякі закономірності в наголошуванні слів.
1. Віддієслівні іменники середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, мають наголос, як правило, на суфіксі: навчання, завдання, запитання, читання, визнання, видання, пізнання, послання.
Але бувають і відхилення від цього правила: зобов ’язання, обладнання (набір механізмів тощо), нехтування, бігання, ковзання.
2. Наголос у багатьох іменниках жіночого роду з суфіксом -к(а) у множині переходить на закінчення: вказівка — вказівки, учителька — учительки, ластівка — ластівки, голка — голки, але: волинянка — волинянки, сусідка — сусідки, верхівка — верхівки.
3. У багатьох двоскладових прикметниках наголос падає на закінчення: вузький, кружний, легкий, липкий, мілкий, низький, новий, нудний, пісний, різкий, сипкий, скучний, стійкий, стічний, страшний, твердий, тісний, тонкий, трудний, тяжкий, черствий, чіткий, чуткий, шкільний.
