Практический справочник по украинскому языку - Ющук И.П.
Скачать (прямая ссылка):
2. У складноскорочених словах, утворених іншими способами, усі частини пишуться з малої букви: районна державна адміністрація — райдержадміністрація, завідувач господарства — завгосп.
Але власні складноскорочені назви пишуться з великої букви: Дніпрогес, Донбас, Укрінбанк.
3. Від абревіатур слід відрізняти умовні графічні скорочення, які вимовляються повністю й скорочуються лише на письмі. Наприклад, пишемо: 3 кг, читаємо: три кілограми.
Слова на письмі скорочуються на приголосний: громадянин — гр., добродій — д., пан — п., наприклад — напр., область — обл., імені — ім., і так далі — і т. д. Але: нашої ери — н. е., острів — о.
У кінці графічних скорочень ставиться крапка: півн.-сх. (північно-східний), проф. (професор), /?.(рік). Але крапка не ставиться при скорочених назвах мір: 5 кг, 10 км, 2 год ЗО хв, 4 мкф тощо. He ставиться крапка і між подвоєними буквами, що вказують на множину: pp. — роки, тт.— томи.
Якщо в графічному скороченні залишаються початок і кінець слова, то на місці пропущених букв ставиться лише дефіс (без крапки): видавництво — вид-во, район — р-н, фабрика — ф-ка, товариство — т-во. Такі скорочення не розриваються для переносу.
Частини скороченого словосполучення розділяються похилою рискою: поштова скринька — п/с, військова частина — в/ч, обертів на хвилину — об./хв.
Фонетика і правопис
27
ФОНЕТИКА І ПРАВОПИС
Фонетика (від гр. phonetikos «звуковий») — це звуковий склад мови. Звуки становлять матеріальну основу мови, її будівельний матеріал. Розділ мовознавства, який вивчає звуки мови, творення їх та зміни залежно від умов, також називається фонетикою.
§16. Алфавіт
1. Український алфавіт склався на основі старослов’янського кириличного письма. За свою більш ніж тисячолітню історію він зазнав чимало змін. Форма букв, близька до сучасної, встановилася в XVII ст.
У сучасному українському алфавіті 33 букви. Вони розташовані в такому порядку і мають такі назви:
Aa — (a), Ii — (і), Tt — (те)
Бб — (бе), Її — (йі), Уу — (у)
Bb — (ве), Ий — (йот), Фф — (еф)
Гг — (ге), Kk — (ка), Xx — (ха)
Ir — (ге), Лл — (ел), Цц — (це)
Дд — (де), Mm — (ем), Чч — (че)
Ee — (е), Hh — (єн), Шш — (ша)
Єє — (йе), Oo — (о), Щщ — (ща)
Жж — (же), Пп — (пе), Ьь — (м’який знак)
Зз — (зе), Pp — (ер), Юю — (йу)
Ии — (и), Ce — (ес), Яя — (йа)
До 1993 року буква ь (м’який знак) стояла останньою в алфавіті. Розташування букв в алфавіті випадкове.
Щоб краще запам’ятати алфавіт, можна скористатися таким висловом: «І їй коло мене, о, перерости у фах. Це чаша з чаю».
2. За алфавітом розміщують слова в словниках, довідниках, енциклопедіях. За алфавітом складають списки людей,
28
Фонетика і правопис
різні каталоги тощо. Це полегшує знаходження потрібної інформації.
Розташовуючи слова за алфавітом, враховують не тільки їхні перші букви, а й усі наступні. Наприклад, треба поставити за алфавітом прізвища Коваль, Коваленко, Ковальчук, Ковалюк, Ковалевський, Ковальський. У всіх цих словах збігаються перші п’ять букв (Ковал-). Далі йдуть букви ь, е, ю. Порівнюємо слова з шостою буквою е: Коваленко і Ковалевський — у них сьома буква н і в. Тому спочатку записуємо прізвище Ковалевський, потім — Коваленко. Так само зіставляємо слова з шостою буквою ь і розташовуємо їх у такому порядку: Коваль, Ковальський, Ковальчук. Отже, список за алфавітом набуває такого вигляду: Ковалевський, Коваленко, Коваль, Ковальський, Ковальчук, Ковалюк.
3. Апостроф (’) і дефіс (-) при розташуванні слів за алфавітом не враховуються. Наприклад, в алфавітному ряду зяб, з ’ясувати, зять враховано тільки треті букви б, с, т. Так само в алфавітному ряду як-небудь, якось, як-от, якраз дефіс до уваги не береться.
§17. Принципи українського правопису
Сучасний український правопис почав складатися в другій половині XIX століття. За цей час він не раз удосконалювався. Останнє видання українського правопису з певними змінами було здійснено 1993 року.
У сучасному українському правописі застосовуються такі чотири принципи: фонетичний, морфологічний, історичний, розрізнювальний.
1. За фонетичним принципом слова пишемо так, як чуємо їх у літературній вимові: птаство, товариство, убозтво (від убогий), серце, обласний (від область), запорізький, сиваський, кременчуцький, ближчий.
2. Морфологічний принцип вимагає, щоб та сама морфема завжди писалася однаково незалежно від того, як вона вимовляється. Наприклад, вимовляємо [росклад], [рошчин], [агенство], [шіссот], але пишемо розклад, розчин (бо префікс роз-), агентство (бо агент), шістсот (бо шість). За цим принципом найчастіше пишуться префікси, рідше — корені, суфікси, закінчення.
3. Історичний (традиційний) принцип полягає в тому, що слова передаються на письмі так, як вони писалися раніше. Наприклад, за традицією звукосполучення шч позна-
Фонетика і правопис
29
чаємо однією буквою щ (колись у церковнослов’янській мові вона позначала звукосполучення шт), вживаються букви я, ю, є, ї, ь тощо.
4. За розрізнювальним принципом однозвучні слова пишемо по-різному тільки тому, що вони мають різне значення: біла церква і Біла Церква (місто), віра і Віра (ім’я), нагору і на гору (іменник з прийменником).
