Еще раз об И.Е. BUDH - Топоров В.Н.
Скачать (прямая ссылка):
У росШськш д1алектнш 3oni диспалатал1защя ц' вщбулася досить шзно,- на думку дослцнишв, не рашше середину
168
XV ст. [Борковский, Кузнецов 1965 : 161], а, можливо, 1 в
XVI ст. [Иванов 1964 : 256; Горшкова, Хабургаев 1981 : 77]. Проте це фонетичне явище, як i диспалатал1защя шиплячих ж* i ui у найв1ропдшше, вщбувалося в р1зних росшських говорах неодночасно. Тенденщя до ствердшня ц\ на наш погляд, найрашше могла виникнути в давшх псковсько-новгород-ських гов1рках, осшльки вони генетично пов'язаш з upases'янськими говорами швденнобалтшського ареалу, де процес диспалатал!зацп шиплячих i свистячого с' був сильним i дуже послщовним. Час виникнення ще! тенденци встановити важ-ко. Давня писемшсть псковсько-новгородських i сум1жних земель вщбивае переважно традищйне написания шсля ц л1тер А, Юу ь. Наприклад: божницА (Варлаам); чюдотворцА (Кбфр- Ю)" пдтидесАтьницд (16); ко цюди (Гр. НБ № 159 I п.
XII ст.), вороньцА (№ 332 руб. XII-XIII ст.); самовидець (СПРЗ 246 зв.), новгородьцА (Гр. Н 1264-1265 240); пти-цамъ (бПск. I 64); ц(а)р(и)цА (93), пшеници, куници (Гр. НБ № 136 XIV ст.), сороцицю (№ 43 XIV ст.), куницю (№ 2 руб.
XIV-XV ст.); кИпци (Гр. Н 1471 280); оовцю (Шахматов №|2, 3, 22), отьцю, чернець (№ 9), конець (№ 22), за телицю (№ 29), i т. п. Проте досить рано в пам'ятках i3 цього ж ареалу зрщка трапляються й написания шсля ц л1тер а, оуу ъ, як, наприклад: гюрьгевицоу (Гр. НБ № 119 руб. XI-XII ст.), Пьтровицъ (№ 158 поч. XII ст.), исполовницоу, телицоу (№ 112
XIII ст.), о(т)цоу (бПск. I 166); оулица (Шахматов №5), конь-ца (№ 9), конца (№ 22) та iH. Дослщники ще!' писемност1 пе-реконан!, що под1бш написания не св1дчать про ствердшня ц i нав1ть щодо д1лово! писемност1 вважають, що щ було м'яким у вимов1 автор1в грамот, що вЦносяться не т1льки до XIV, але й до XV ст." [Арциховский, Борковский 1963 : 212; пор. ще: Аванесов 1955 : 97]. На !х думку, про ствердшня ц не свщчать i написания цо, цобъ, цого, цоловЪка, "як1 вказують на ц'о, а не на цо" [Арциховский, Борковский 1958а : 105]. TaKi м!ркування, звичайно, не безшдставш, але, мабуть, занадто категоричш: немае переконливих доказ1в, що сполуки цау цуу Ц0у цъ протягом XI-XV ст. шде й ьпколи не могли позначати ствердшого ц. Особливо непереконливим видаеться такий висновок щодо дыово! писемносп, зокрема новгород-ських берестяних грамот, у яких щлий комплекс мовних особливостей вказуе на поеднання в них традищйних стерео-тишв давнього письма з м1сцевими живомовними особливостями.
Таким чином, диспалатал1защя ц9 у давньоруських говорах виявлялася по-р1зному i, найв1рогщн1ше, не була синхронна Hi в 4aci, Hi в npocTopi. За цим фонетичним явищем протоб1-лоруськ1, проторосшсыи говори та предки п1вн1чци^ roBopiB
169
украТнськоТ мови виявили типолопчну близьюсть 3 П(У1ЬСЬКОЮ, чеською, словацькою, верхньо- i нижньолужицькою, болгар-ською, сербохорватською i словенською мовами та з деякими швденними давньоруськими говорами - основою швденно-захщного нар1ччя украТнськоТ мови, де свистячий ц повшстю стверд1в [Вступ 1966 :97], i протиставилися быьшосп швден-норуських говор1в, як\ в основному зберегли палатальшсть цього приголосного.
Розды IV
Д1АЛЕКТН1 ФОНЕТИЧШ ПРОЦЕСИ В ДАВНЬОРУСЬКИХ ГОВОРАХ ГИЗНЬОГО ПЕРЮДУ (ДРУГА ПОЛОВИНА XI-XIII ст.)
Вщ середини XI ст. до нас дШшли найдавшип схщнослов'ян-cbKi писемш пам'ятки, i з цього часу чимало схщнослов'ян-ських мовних шновацш (як загальних, так i регюнальних) знаходять документальне пщтвердження в давньорусыий пи-семност!. Але цей сам по co6i важливий факт ще не свщчить про початок нового етапу в icTopii давньоруськоТ* мови: по-перше, збережеш давньорусью пам'ятки XI ст. не е найдав-шшими документами схщнослов'янськоТ писемносп взагал! i, по-друге, безперервний мовний розвиток давньоруських roBopiB вщбувався незалежно вщ давньоруськоТ писемноТ практики. У живш народнш MOBi давньоруського перюду безпе-рервно тривали д!алектш змши й перетворення на Bcix мовних р1внях. Одш з цих змш започаткувалися ще в дописемний перюд i за давньоруськоТ доби вже завершувались, iHmi, що були, як правило, наслщком попередшх змш, тыьки починалися.
Найзначшшим фонетичним процесом в icTopiT давньоруськоТ мови, як i Bcix слов'янських мов, був занепад зредукованих голосних ъ та ь, що став "поворотним етапом у розвитку слов'янських мов юторичного перюду" [Филин 1962 : 259]. Унаслщок цього процесу вщбулася серйозна перебудова фонетичноТ й фонолопчноТ системи давньоруських говор1в: теля припинення дп закону вщкритого складу змшилася структура склад1в i принципи складоподиу, вщбулися численш перетворення голосних i приголосних у р1зних позищях, сполук зредукованих з плавними р, л i т. п. [Филин 1972 : 219]. I хоч багато фонетичних перетворень, пов'язаних i3 занепадом зредукованих, були сшльними для Bcix давньоруських говор1в, значна кьльюсть цих змш у р1зних д1алектних ареалах дала pi3Hi результату що стали новими розр!знювальними оСобли-
171
востями окремих д1алектних макрозон давньоруськоТ мови а згодом - i окремих схщно-слов'янських мов. Частина цих процеав тривала й теля давньоруського перюду й набула суто pociftcbKoro, украТнського чи бклоруського характеру.
