Еще раз об И.Е. BUDH - Топоров В.Н.
Скачать (прямая ссылка):
162
написания шсля шиплячих лпгери а (жа, на, ша, ща), харак-терне р1зною Mipoio для Bcix давньоруських пам'ятак, яке, як показують дослщження, застосовувалося незалежно вщ живомовного вираження цього звукосполучення. Щодо шших написань слщ вщзначити, що, незважаючи на властивий дав-ньоруськш орфограф1*1 паралел!зм у передач! сполук шипля-чого з наступним голосним, все ж таки простежуеться ix певна залежшсть вщ д1алектного оточення. Тому, наприклад, 6Г 1144, переписане в ареал1 галицьких roBipoK з послщовно м'я-кими на той час шиплячими, та iHini пам'ятки з цього ареалу р1зко вид1ляються переважанням у них шсля шиплячих лггер А, ю, ь. На вщмшу вщ цього, у пам'ятках, виникнення яких безсумшвно або в!рогщно вщноситься до ареалу нишшнього швшчноукра'шського нар1ччя, шсля шиплячих, як правило, переважають л1тери ы, оу (ж), ъ типу бывъшоу(оу)моу (60 4), вложа (И), не ища (33), лъжъ (34), исходАщоу (76); различъ-ною (Изб. 1076 40), множъство (42), д(у)ш^ (74 зв.), алч^шта (80), дъвотзычыи (136 зв.), давъшл (173 зв.), страшъныи (241 зв.); вечъною (Высоцкий II № 104 XI ст.), юнъчынъ (№ 25 XII ст.), съконъчати (№ 156 XII ст.), чадо (№ 172
XII ст.) i т. п.
Твердеть шиплячих досить послщовно позначаеться i в староукраТнськ1й д1ловш писемност1 XIV-XVI ст. з ареалу швшчних roBopiB. Наприклад: дедичъ, чоломъ, Рожысче, ко-буча, осочъными, Жолобовомъ, пущы, нашое, звечыстою, речъ-ка, урочысты, нашъ, чорный, Чыжовки, пожытками, шыроко, вечъно и непорушоно (Гр. 1322, Пещак 21-22), пЪсчаный, кнджа, печать (Гр. 1366 38), Стрижово (Гр. 1376 54), дЪдичъ, нашомъ, тежъ, чоломъ, ображоному, жадный, положоные, иншые, ничого, пришолъ, ижъ, принужоный (Гр. 1388 85-88), Межиречъе, Свищово, жонъ (Гр. 1396 128); нашого, предречо-ном, будучымъ, Ъдучи (Гр. 1430, Головацкий 50-51), ничого, внучато(м), чорный (Гр. 1433, Розов 118), нашого (Гр. 1434 128), нашъ, оунучатомъ (Гр. 1445 149-150), чыни(м) нашы(м), чтучы, нашыми, выслужылъ, дворищы, ыншыми (Гр. 1452, Русан1вський I 38); по рЪчъкН, чомъ, хоч^ (Гр. 1459, Розов 171-172); нашъ (Гр. 1465, Русашвський I 29), чынимы (Гр. 1468 30), пушечъного, чотыри, жонъка, у стожъку(Гр. 1480- 1484 42), нашому (Гр. 1499 31); на чо(м) (АЖ 1582 42), ры-жого (43), не(с)лушъны(и) (АЖ 1583 48), помочъниками (67) i т. п.
Пам'ятки з б1лорусько1 етномовноТ територ11 досить широко вщбивають диспалатал1зован1 шипляч1, починаючи з
XIII ст. (давший документа майже не збереглися). Наприклад: часть, сътджавъши (бфр. П 1161); рижанъмъ, вълъчанинъ, слоушатеть, оучанъ, горожаны (Дог. См. А 1229); полочаны,
11*
163
полочъкад, полочано(м) (Гр. 1264); жалоубою, емъшо, кнджо (37 раз*в), слышышь, жо, ажо, шолъ, оу чомъ, хочомъ (Гр. 1300); горожане, ажо (Даг. 1330); съ жоною, Селищо, бочокъ, сеножати, чотыри, жонъ (Гр. 1347, Пещак 26); доконча(л) (Даг. 1407); чоломъ, полочанинъ, межы, будучы, вчынили, отложыли, нашымъ, такожъ (Гр. 1440, Головацкий 55-56); полочанъ, мЪщаномъ (Гр. 1465); жаловати, сторожою (В\л. 439 зв.), ничого, полочане, не пошолъ (441 зв.), тещоу, почоу-еть (442 зв.); зесромочонъ, жоны, оучоула, плачоуче (Стр. 10), недержачого, кажоу(т), жалобливе (11), не чоула, болшоую, плачоучи (И зв.); чорными, речами, обычаи, ещо (Волхви 43), врачаю(т) (43 зв.), чотыры, держать, ненеишого (45), чоути (50 зв.), ишчоу(т) (77), оужывають (91 зв.); держа(н), плачоу, оучоули, насласнейшомъ (Ж. Ол. 97 зв.), пришолъ, тажокъ, идоучого (98), ничого, нашъ (98 зв.) i т. п. Таю написания становлять факультативну норму вже в смоленських грамотах XIII-XIV ст., яка ще ч1тюше реал1зуеться в старо-б1лоруських пам'ятках XV ст. (грамоти, Волхви, Стр., Ж. Ол. та iH.). Проте, на думку бьлоруських дослщниюв, воображения твердих шиплячих стало орфограф!чною нормою crapo6i-лоруськоТ мови насамперед у жанр! д^овоТ писемносп лише з початку XVI ст. [Булыка, 1970 : 110-113]. KpiM традицш-nocTi старобыоруськоТ орфографп, цьому сприяла, можливо, несинхронн1сть диспалатал1зацп р1зних шиплячих у б1лорусь-ких говорах у р1зних позищях. Зокрема, быорусью форми типу ад'з'ёжа, пад'з'ёш [див.: Карский 1955 : 45] свщчать про те, що в таюй позици ствердшня шиплячих вщбулося вже шсля переходу е > о, а форми типу id3eui при рос. идёшь дали шдставу деяким дослщникам узагальнено твердити, шби в бклорусьюй MOBi шипляч1 диспалатал1зувалися шзшше, шж у росшсьюй MOBi [Чэкман 1970 : 64], хоч щлком ясно, що в даному випадку на шдстав! окремих позищйних явищ не можна робити далекосяжних узагальнюючих висновюв.
В ареал1 б1льшосп сучасних украТнських roBopiB швден-но1 зони та росшських говор1в диспалатал1защя шиплячих вщбувалася шзшше. Тут вона хронолопчно зб1глася з деяки-ми шшими фонетичними процесами, через що мала noMiTHi локалып особливосп [детальшше див.: 1стор1я укр. мови 1979 : 311-315; Залеський 1982 : 48-58; Жовтобрюх 1984 : 32-40].
За усталеними поглядами росшських достпдниюв, диспа-латал1защя шиплячих у росшських говорах вщбулася досить шзно, осюльки достов1рш свщчення твердосп шиплячих (написания жы, шы) в пам'ятках староросшськоТ мови трапляють-ся лише з юнця XIV ст. [Иванов 1964 : 255; Борковский, Кузнецов 1965: 161; Горшкова, Хабургаев 1981 : 77]. Проте
