Еще раз об И.Е. BUDH - Топоров В.Н.
Скачать (прямая ссылка):
3.3.2.8.2. Диспалатал1защя шиплячих ж', ч', ш'
Шипляч1 ж', ч', ш', успадковаш давньоруськими говорами вщ праслов'янських, виникли, як вщомо, через пом'як-шення задньоязикових g, к, х, а п1зн1ше - i свистячих s,
155
с перед голосними переднього ряду та внаслщок злиття спо-лук zj, cj (ст.-сл. мажА, пиша). Насхщнослов'янському грун* Ti шипляч! ж i ч виникли також i3 сполук dj, tj (др. межа, свгЬча), gt, kt (др. беречи, печи, мочь). Ц1лком ясно, що в ycix позищях ui давньорусьш приголосш спочатку були палаталь-ними, що й вщбивають пам'ятки давньоруськоТ мови. Пор.: бЪждти (6Р 11а), часъ (15в); оубишд (60 78 зв.), чьто (79), зажьже (81), възлежАщихъ, брачьно (81 зв.), чадъ, съдрьждще (294 зв.); чадо (Изб. 1076 6 зв.), вражьда (64 зв.), нашь (89), душю (165), жалость (266 зв.); жАтва (6А 2 зв.), хочю (22), очютиша (47); съкажю (Апр. 75); положю (6Г 1144 156), хощю (235), чюжихъ (268), помощьникъ (бфр. П 1161) i т. п. Проте м'яюсть i праслов'янських, i давньоруських шиплячих не була функционально релевантною рисою [Залеський 1982 : 49]. Не пщтримана паралельними твердими звуками, яких у фонетичнш систем! давньоруських roBopiB не було, палаталь-HicTb шиплячих виявилась нестшкою. Унаслщок цього "в багатьох говорах, можливо ще праслов'янського перюду, поряд з м'якою артикулящею цих приголосних стали допускатись i б^ьш або менш ствердш Т'х вар1анти, яш при своему посту-повому розвитку в рамках д1алекту нав1ть не усвщомлювались ноаями д1алекту як HOBi чи незвичш звуки. Результатом такого становища було послщовне ствердшня Bcix чи якоТсь частини здавна м'яких приголосних (d)z', s', с', с' в р1зних слов'янських мовах" [Вступ 1966 : 96].
Первюний ареал i хронолопю ствердшня шиплячих вста-новити важко. Найв1рогщшше, цей процес вщбувався в pis-них ареалах i в р1зний час. Але привертае увагу той факт, що диспалатал1защя шиплячих найч1тюше й найпослщовшше виявляеться у швшчних слов'янських мовах, сусщшх з дав-н1м балтШським етномовним ареалом, i поступово послаб-люеться у Mipy вщдалення вщ нього на швдень як у захщно-, так i схщнослов'янських говорах. Безвиняткову послщов-HicTb у ствердшш шиплячих засвщчують сучасш б1лоруська, польська та серболужицью мови. У б1лоруськш MOBi Bci шип-ляч\ диспалатал1зувалися в ycix без винятку позищях i вщ-значаються значно виразшшою тверд1стю, шж аналопчш приголосш в украТнських говорах. У польськш MOBi nocni-довно ствердыи шипляч1 як i3 пел. d(z)',s',TaK i зг (усучасшй орфографи - rz), але твденшше, в чеськш i словацькш мовах, шипляч! z, с, s вимовляються з деяким вщтшком пом'як-шеносп, зокрема нашвпом'якшеним у чеськш MOBi е також г (< Г) [Travmcek 1951:70-71]. Не послщовно ствердыи шипляч! i в украТнських говорах. Усе це - переконливе евщ-чення того, що ареал найштенсившшого процесу диспалатал!-зацп шиплячих охоплював саме швшчш слов'янсьш говори,
159
сусщш з балтшськими, в яких корелящя приголосних за твер-д!стю - м'яюстю тривалий час була вщсутня (можливо, за винятком к - g/к'-g') i формувалася не без впливу схщнослов'янських мов. Шипляч1 z, s в прабалтшськш i раншх балтш-ських мовах були також тверда за винятком ix позицп перед i (шиплячий с з'явився лише в XIV-XV ст. унаслщок пала-тал1зацп t перед г) [Зинкявичус 1973: 95-96]. Твердими шип-лячими характеризувався i д1алект балтомовноТ голяд1 (плем'я захщнобалтшського походження), осшльки для нього була характерна вщсутшсть протиставлення приголосних за твер-дютю- м'яюстю [Лекомцева 1981 : 60-61].
Таким чином, е пщстави припускати, що на схщнослов'янському rpyHTi диспалатал1защя шиплячих почалася ще в до-писемний перюд у протоб!лоруському д1алектному ареал!, можливо, синхронно i3 ствердшням р i, в усякому pa3i, до початку формування кореляци приголосних за твердютю- м'яшстю, тобто рашше XI ст. Не виключено, що процес дис-палатал1защ1 спочатку охопив шипляч1 ж та ш, а дещо шзш-ше - африкати ч i щ та свистячий ц. В орб1ту цього процесу, найв1ропдшше, була втягнена й б1лышсть полюьких roBopiB, включаючи й ареал майбутнього швшчного нар1ччя украТн-сько1 мови як складовоТ частини единого етномовного ареалу в межах Пол1сся й сум1жного швденно-захщного д1алекту 6i-лорусько1 мови. Тому видаеться невипадковим, що в швшчних говорах укра'шсько1 мови (особливо в швшчнш частиш се-редньо- та схщнополюьких гов1рок) переважають тверд1 шип-ляч1, за акустичними ознаками близью до быоруських [пор.: Залеський 1985 : 65, 66, 69].
Достов1рно виявити меж1 найдавшшого ареалу i вщтво-рити етапи диспалатал!зацп шиплячих у схщнослов'янських говорах за давньоруськими пам'ятками не вдаеться, осмльки ix свщчення неоднозначш й суперечливк при традицшних написаниях шсля шиплячих л1тер А (н\), /о, ь уже найдавшпп писемш пам'ятки засвщчують також i л1тери а, у (а), ъ, Але протягом усього давньоруського перюду щ л1тери вжи-ваються паралельно з переважаючими А, к\, юу ъ без будь-яких чггко простежуваних законом1рностей. Пор., наприклад: кънджъ, леждщъ (€0 66), кънижъникъ (67), възлеждщиихъ - възлежащиихъ (81); разлоучдгеши- сълоучають ск\ (Изб. 1076 91 зв.), печдли (153 зв.) - печаль (154), изволиша - избьраша (222); притъчдхъ-притьчахъ (6А 19 зв.); имоущюоумоу - имоущдоумоу (бТур. 8), възьмъшоу - носивъшю (Будилович 16г), бывъшю - бывъшоу (62г, д), пища - жилища (245д); дьржати (Пс. Чуд. 29 зв.) - держдть (53); нашд - наша, (Пат. С 33 зв.), чАда -чада (37), оумълчавъшю (120 зв.) чюжахъ (159 зв.); отъпоущоу (Апр. 151 зв., 157) - отъпоущю
