Еще раз об И.Е. BUDH - Топоров В.Н.
Скачать (прямая ссылка):
141
та ш.)' говорами швшчного йар!ччя роайсько! мови, а вс! вони - з швшчно-схщними говорами польсько! мови. Вщзна-чена фонетична риса е схщнослов'янським екв1валентом поль-ського мазуршня [Филин, 1972: 347-348], ареал якого виявився в ueHTpi nepBicHOi зони 36iry шиплячих i свистячих у швденнш Прибалтищ, заселено! як слов'янськими, так i балтшськими племенами. Щлком можливо, що освоения 36iry шиплячих i свистячих у слов'янських говорах вщбулося шд д!ею балтшського субстрату в ход1 тюних балто-слов'янських контакт1в i частково! асим1ляцп балт1в слов'янами [Филин 1972 : 348], хоч не виключаеться i можлив!сть фшно-угор-ського субстрату [Хабургаев 1979: 118]. У Mipy вщдалення вщ центру uie! шновацп д1я тенденцп до зближення шиплячих i свистячих слабшала, обмежуючись лише частковими вия-вами. У схщнослов'янському мовному ареал! кривицью й словенсью гов1рки, з одного боку, i галицыи та деяю mini прикарпатсью гов1рки, з другого боку, були двома перифе-ршними вщгалуженнями великого сущльного д1алектного масиву, де д1яла вщзначена тенденщя, чим i пояснюеться !х под1бшсть щодо наявносп в них шепелявих приголосних.
3.3.2.4. СПОЛУКИ GL, KL на М1СЦ1 ПРАСЛОВ'ЯНСЬКИХ DL, TL
Змша пел. dl, tl > 1 у слов'янському мовознавств1 ще не мае однозначно! штерпретацп: одш дослщники вщносять !! до праслов'янсько! епохи, iHmi вважають и шзньою шноващею (кшця IX-X ст.), хоч аргумента, як\ при цьому висуваються, не можна визнати переконливими [деталыпше див.: Филин 1972 : 273-277]. На нашу думку, найв1рогщшше вважати, що праслов'янсью сполуки приголосних dl, tl у середиш та в кшщ слова у схщнослов'янському ареал! спростилися в 1 ще шд час розпаду праслов'янсько! мовно! едность У захщно-слов'янських говорах, як вщомо, щ давш сполуки зберег-лися, причому в деяких говорах, сум1жних з балтшськими мовами, досить рано, очевидно, ще в шзньопраслов'янський перюд, сполуки dl, tl перетворились у похщш вар1анти gl, kl. Це перетворення вщбулося, можливо, внаслщок регресив-но! дисим1ляцп, пщтримано! сусщшми балтшськими мовами, або й шд безпосередшм балтшським впливом: сполука kl по-ряд з tl була вщома ще в прусськш мов1 (пор. пр. auclo "недоуздок", gurcle "глотка" - Топоров, 1975:150; 1979: 378), а для сучасних литовсько! та латисько! мов gl, к1законо-MipHi [Семенова 1959 : 89]: пор. лит. аик1ё, aukle "в1рьовка", gurklys "зоб, пщборщдя (подвшне); шийка, горловина (у посуду)*. лтс. aukla, aukla "шнур, в^рьовка" i т. п. Осшльки
142
предки носив псковських i сусщшх з ними говор1в були без-посередшми су ci дам и предав захщних слов'ян [Филин 1972 : 277, але не в район! ВерхньоТ й СередньоТ Прип'ят1, як вважав учений, а в а реал i швденноТ Прибалтики], вони збер1гали в своему мовленш сполуки dl, tl > gl, kl. У ход! розселення слов'янських племен з п!вденнобалт!йського етномовного ареалу на схщ протягом VI-VII ст. н. е. швшчно-схщна ок-раТна зони dl, tl у шзншому BapiaHTi gl, kl поширилась на niBHi4 СхщноТ бвропи й стала характерною д1алектною рисою насамперед мови псковських кривич1в i частково новгород-ських словен [Филин 1962 : 181-188; 1972 : 272-278, 345- 346]. У зв'язку з цим дуже в1ропдною видаеться обгрунтована А. А. Зал1зняком реконструкция новгородськоТ д1алектно1 назви ляща як *клещь, де кл, очевидно, з пел. *tl. Пор.: два клеща да щука, клещь (дв1ч!) (Гр. НБ № 169 руб. XIV-
XV ст.), клещёнцы "вид тки для ловл1 ляшдв на Чудському озерЬ (Даль 2 117; СРНГ 13 293), клещйнцы "вид рибальськоТ с1тки", клещйнец, клешйнец "тс". (СРНГ 13 293) тощо i назва рибноТ луски в швшчноросШських говорах в ареал! давньоТ НовгородськоТ' землк клеек (арханг., олонецьк., печор., 6i-ломор.), клеска, клёска (олонецьк., арханг., новгор., вологод.), клёст (лешнгр.), клеста (новгор.), клёс (СРНГ 13 283-284; Зализняк 1982 : 77, 78). Дуже показово, що назва ляща *клещь мае вщповщники у захщнослов'янських мовах: п. ст. kleszcz (з XIV ст.), д1ал. kleszcz "лящ", ч. dlesec, dlest', ч. ст. dles5, нл. klesc тощо [Усачева 1977 110-123; Зализняк 1982: 77; Коломиец 19836 : 65].
За наявшетю gl, kl > dl, tl старопсковський та деяк1 су-ciflHi говори тяж1ють до прибалтшського етномовного perioHy (прусська, литовська, латиська мови), де поширеш як nepeicHi сполуки dl, tl, так i noxiflHi gl, kl, i до лех1тських та (частково) словацьких говор!в, де gl ¦< dl були широко роз повею джеш в минулому, а нин1 в польських говорах поширешеть gl посту-пово згасае в напрям1 з п1вноч1 на швдень у Mipy в1ддалення В1Д давньоТ балт1йськоТ мовноТ зони [Taszycki 1957 : 230-246; Филин 1972 : 275].
У давньоруську епоху старопсковський д1алект був утяг-нутий у сшльносхцдоослов'янськ1 мовн1 процеси, i сполуки gl, kl стали поступово вит1снятися схщнослов'янським нор-мативним 1. До нас дшшли лише рел1кти цього п1вн1чно-захщ-ного д1алектного явища - окрем1 лексеми типу жерегло, негла "модрина", саглице "сало, сальце" [Филин 1962 : 186]; волко-длак "вовкулак" (СРНГ 4 293) та деяю топошми й пдрошми, як, наприклад, с. Раглицы швшчно-захщшше Новгорода, станщ'я Еглино i село Еглы в Леншградськш област1, протока м1ж Чудським та Псковським озерами Жерагло, р1чки Еглинка
