Еще раз об И.Е. BUDH - Топоров В.Н.
Скачать (прямая ссылка):
Отже, за рефлексащею праслов'янського проривного g схщнослов'янсьш говори ще в дописемний перюд под1лилися на %в\ д1алектш зони - швденну й швшчну, що зумовлюва-лись двома ареалами, звщки йшло розеелення слов'ян у Схщ-нш бврош,- швденним анто-склавшським i захщним ве-недським. ГОвденна зона з фрикативним у, що спочатку охоп-лювала, очевидно, лише говори схщних слов'ян у зон1 безпо-
8 Свщчення московських юридичних документе XVII ст., у яких пропуски л!тери г або замша и л1терою х не вщбивали живих рис старого московського говору з властивим йому проривним g [Котков 1974 : 174- 176], не можуть бути шдставою для скептичного ставлення до шщбних написань у давньоруських (киТвських) пам'ятках XI-XII ст., ооильки пропуск л1тери г на Micui проривного g у деяких ni3Hix московських пам'ятках, на наш погляд, були зумовлеш шшими причинами, а саме: церковно-слов'янським впливом, елементами швденноросшського нар!ччя в pocift-ськш книжшй традици i великою кьльюстю осв!чених людей - вихщшв з Украши та Btaopycii в MocKBi XVII ст., зокрема i в московських канцеля-р!ях.
9*
131
середшх контактов з сшфо-сарматськими племенами (пГвденн! поляни, улич1*, тиверщ), поступово розширювалась на швшч i захщ i з часом охопила б1льшу частину схщнослов'янськоТ мовноТ територп, протиставившись лише говорам кривич!в та новгородських словешв i тим самим вщмежувавши швденну зону колошзацшного руху схщних слов'ян вщ швшчно-захщноТ [Хабургаев, 1979 : 42], в ареалi яко! артикулящя праслов'янського g за давньоруськоТ доби не зазнала пом1тних змш. Щ давш д1алектш вщношення знайшли свое продов-ження i в сучасних слов'янських мовах: украТнська, б1ло-руська, чеська, словацька, верхньолужицька мови, швденне нар1ччя росшськоТ мови, захщш говори словенськоТ та деяю чакавськ1 говори сербохорватськоТ мови за втратою проривного g виявляють м\ж собою типолопчну близьюсть i проти-ставляються польсьюй, нижньолужицькш, болгарськш, ма-кедонськш, сербохорватськш i основшй частиш словенськоТ мови, в яких орфоешчною нормою е проривний задньоязико-вий звук g. 3 другого боку, украТнська, чеська, словацька i верхньолужицька мови типолопчно об'еднуються характер-ним для них фарингальним h з фрикативного у i протистав-ляються б1лоруськш MOBi, швденноросшським, захщносло-венським та деяким сербохорватським говорам, що зберегли фрикативний задньоязиковий звук у.
3.3.2.2. РЕФЛЕКСИ ПРАСЛОВ'ЯНСЬКИХ DJ, TJ У СХЩНОСЛОВ'ЯНСЬКИХ ГОВОРАХ
На юнець шзньопраслов'янського перюду у схщнослов'ян-ському мовному ареал! завершився стльнослов'янський процес злиття й перехщноТ палатал1заци звукосполучень dj, tj через стадш Тх подовження i3 збереженням у кшщ шдлинного палатального призвука j [Вступ 1966 : 69-70]: *medja,
*vodj9, *svetja > med'ja, vod'jcj, svet'ja > med'd'ja, vod'd'^Q, svet't'Ja. Уже пщ час розпаду праслов'янськоТ мовноТ едносп пщ впливом артикуляцп передньоязикових елемент1в d' i t' йотований призвук у схщнослов'янських говорах змшився в передньоязиковий призвук типу z', s', унаслщок чого комплек-си d'd , t't', втрачаючи довготу, перетворились у м'яю шип-ляч! африкати dz\ с' : med'd'^a, vod'd^u, svet't'Ja > medz'a, vodz'u, sveca.
niBHi4Hi схщнослов'янськ1 говори зам!сть схщнослов'ян-ськоТ м'якоТ африкати dz розвинули своерщне звукосполу-чення, яке, найв1рогщшше, вимовлялося як z'g, осюльки воно в давнш новгородськш i псковськш писемносп позна-чалося леерами жг: дъжгъ (Мин. сент. 1095 84), одъжги (115); ражгизагемъ (Мин. окт. 1096 10), пригважгагема (92), въжгель (129), дъжгь (215); пригвожгъше (Ап. П 1307 5), рожгыл (54),
132
дожгъ (54, 173), надъжгити (173); дъжгь (Ап. П 1309-1312 17 зв.); дожгд (Пск. Пар. I 15 зв.), пригважгдю (52); пригвож-гЪнъ (Пск. пр. 65), рожгъю (87 зв.); одъжгеншемь (Пск. Пар. II 99 зв.), рожгые (бПск. I 26, 157 зв.), дожгь (35 зв.,36); дъжгь, дожгь (Пс. Т. № 28, 62 зв., 126 зв. та iH.), бездожгию
(95), южгенше (185); одъжгить (Пс. Т № 29, 27 зв.), дожгь (96, 213, 218 зв.), мжгенше (224 зв.) та iH.
В1рогщшсть припущення, що жг у цих написаниях означало z'g' грунтуеться на наявноси деяких схщнослов'янських фонетичних паралелей, зокрема бр. джгадло "жало", джгала "лезо" (Шаталава), а також на архаУчшй фонетичнш особли-BOCTi типолопчно близького до швшчноросшських roBopiB за рядом диференцшних ознак швденно-захщного нар1ччя ук-раТнськоТ мови, у багатьох гов1рках якого (найпослщовшше - у наддшстрянських, покутсько-буковинських, гуцульських, схщнокарпатських) артикулящя передньоязикового м'якого д" у позици перед i, е шсля м'яких приголосних i в кшщ слова наспльки вщтягнена назад, що переходить у g': r'imu едти", Г Чу ка "д!вка", г'ш "д!м", r'icmamu "д!стати", г'ековати "дякувати", сиг'ёт "сидять", лшЗв'г'г' "ведмщь", посйг' "посидь" та iH. [Бевзенко 1980 : 67-68]. У псковсько-новгородському д!алект1 перехщ д' - г' вщбувся, очевидно, лише в позицИ шсля ж\
Рефлекс dz' < пел. dj у схщнослов'янських говорах вщ-значався не однаковою етшшетю. Найстшюшим вш виявився в швденно-захщному ареал1 (говори волинян, деревлян, можливо, улич1в i тиверщв), що заевщчують i швденно-захщш давньорусыи та староукрашсьш галицько-волинсью пам'ятки, в яких рефлекс dz' в його сполученш з попередшм приго-лосним ж (тобто ждж) через вщеутшеть у давньоруськш аз-бущ особливоТ л1тери для дж передаеться леерами жч: а) у давньоруських пам'ятках: ижченоуть (6Г 1144 Амф. I 33), дъжчить (47), дъжчь (75); дъжчь (Ап. X 12, 55); дъжча (269); ижченоу (6Г 1266-1301 10 зв., 11, 28 та iH.), дожчь (33 зв.), въжчелъша (39), о дъжчи (88 зв.), бездожьчые (174); дъжчев-наго рова (бфр. Сирин 14), дожчь (14, 51), ижченоуть (47 зв.), изможчалам (95), ражчЪньм (71 зв., 125); въжчелагете (6Х 91); побЪжченоу (ЖС 41), ражчегъед гнЪвомь ц(еса)рь, ижченоуть (311), дъжча (345), бездожьчыемь (375, 379); б) ураншх пам'ятках староукра1нсько1 мови: ижченоу (Никольский
