Еще раз об И.Е. BUDH - Топоров В.Н.
Скачать (прямая ссылка):
123
§>и: дёс'ит', пам']ит\ памнит', памит' (середньополюьш roBipKH, особливо у межир1чч1 Стиру й Случ1), мхсиц (у се-редньогкшських, KpiM крайшх схщних, roBipKax, зрщка - у схщних схщнополюьких гов1рках на Сумщиш niBHi4Hime Сейму), дванац:ит', деу]'атнац:ит' (зрщка в середньо- i крайшх схщних схЦнополкьких roBipKax), р'йбш, заприжу, памит' (схщш сх1днопол1сьш гов1рки швшчшше Сейму); § > i: ко-лодЧз' (у середньополюьких roBipKax, перехщних до швденно-захщного i швденно-схщного Hapiq, у схщних схщношшсь-ких roBipKax i нав1ть у середньонаддншрянському roBopi на швдш Сумщини, на Полтавщиш схщшше Сули та в швденних середньонаддншрянських гов1рках паралельно з /солод'аз'), м'ьсщ' (зрщка у крайшх схщних схщнополюьких гов1рках); 'а > i: Щцё (схщна частина середньополкьких, схщнопо-л1сью в басейш Верхнього Остра, Нижнього Сейму та схщно-полюью гов1рки схщшше Десни, niBHi4Hime Сейму); q > запружу (niBHi4Hi схщнополюью гов1рки м\ж Сновом i Днш-ром).
Захщнополюький roeip за рефлексащею колшшпх 'а вид1ляеться переплетениям у ньому особливостей швшчного i швденно-зах1дного нар1ч украТнськоТ мови. На вщмшу вщ середньо- i схщнополюького говору, у захщношшських roBip-ках захщшше Стиру ненаголошений е збер1гаеться. У наголо-шенш позицп на Micui давшх 'а шсля Bcix м'яких передньо-язикових приголосних, як правило, виступае голосний е з попередшм м'яким приголосним (зрщка - дифтонги ia, ie),
який у ненаголошенш позицп чергуеться з голосним а: уз'ёу, уз'ёти, але уз'алй, д'ёкувати, шчсст'а, гар'ёчиг, душё, }ёб-луко, 1'ёгода (АУМ т. 2, к. 41, 43, 44, 48, 49; Залеський 1970 а:
40), ]'агнё (захЦношшсью гов1рки захщшше Стоходу). KpiM цього, шд наголосом засвщчеш також рефлекси уз'йу,
уз'йти, д'йкувати (надбузью захщнополюьш гов!рки), шчйс-т'а (зах1днопол1сьш гов1рки захщшше Стоходу). У ненаго-лошенш позицп, як i в середньо- та схщнополюькому roBopi, виступають рефлекси q>e: пам{ет\ памн'ет' пам'ет' (спорадично м\ж p. Typieio i Стиром), § > и: заприжу (захщно-шшсью гов1рки захщпше Стоходу), пам/'ит', памн'ит', памит' (берестейсьш гов1рки); i: дёу]т' (захщнопол1сью гов1рки), dec'im' (надбузью зах1днопол1сью гов1рки) та iH. (АУМ т. 2, к. 41-46).
Досить рано, очевидно, быыл-менш синхронно з вщповщ-ним процесом у полюьких говорах вщбувся перехщ а (< §) й етимолопчного 'а >е також у ряд1 говор1в шзшшого ареалу шв-денно-захщного нар!ччя б1лоруськоТ мови. За сучасними лшг-эогеограф1чцими даними, екання типу в'езац , ц'егну, гледз'й
123
вщзначене в roBipKax швденноТ частини МшськоТ облает! i особливо поширене в roBipKax Гомельщини, сум1жних i3 се-редньожшським говором п1вн!чного нар1ччя украТнськоТ мови (житковицьк1, петрик!вськ!, туровсью, лельчицью, ельсью, наровлянсыи, мозирсьш i - менш послщовно - калинко-вицыи, хойницью, речицью, TepexiBcbKi, лоевсьш та деяю iHmi roBipKH [Карский 1955:110-111; Нарысы 1964:65; ДАБМ, к. 4, 36]. Ще в кшщ минулого сттпття цей ареал, очевидно, був ширшим. Як вщзначае Ю. Ф. Карський на пщ-став! фольклорних запиав багатьох быоруських етнограф1в, перехщ 'а > е особливо характерний для швдня й швденного заходу Бьлорусп [Карский 1955: 109-110].
Процес переходу а (< §), 'а > е вщбувався також i в шв-н1чноруському д1алектному ареал!. Зокрема в псковсько-новгородських говорах дуже рано (очевидно, ще в X - пер-шш половин! XI ст.) шсля споконв!чно м'яких приголосних
ж, ч, ui, ц i / голосний а незалежно вщ наголосу, але найчаспше перед м'якими або нашвм'якими приголосними став зву-жуватись i поступово перейшов в е. Про це евщчить давня псковсько-новгородська писемшсть, починаючи з найдавн!-ших пам'яток. Наприклад: въжделак\ (Мин. сент. 1095 201), супраженинъ (222); дивЪщесд (Мин. нояб. 1097 380); восопра-шееть (Гр. НБ № 68 XIII ст.); желуеса (ГВНиП 1308-1312 318); попецелилесд (Гр. НБ № 167 XIV ст.) та iH. [Див. ще: Соболевский 1907 : 88-89; Филин 1972 : 206-207].
За змшою а, 'а > е шсля шиплячих, ц i / псковсько-новго-родськ! говори разом з частиною протоб!лоруських roBopiB та предками швшчного нар!ччя украТнськоТ мови виявляють типолопчну схожшть i3 захщнослов'янськими говорами, су-с!дн!ми з швденнобалтшським етномовним ареалом, насамперед з польськими i чеськими. Зокрема у польських говорах (особливо у мазовецьких та великопольських) у давнину була вщома змша етимолопчного 'а > е в позищТ п!сля м'яких приголосних та /, що вщображено ще в старопольських писемних пам'ятках кшця XIV-початку XV ст.: psyiecul-ka > psyiaculka, bojezliwy < bojazliwy, kone<konia i т. п. Пам'ятки XVI ст. щеТ тенденцп вже не заевщчують [Taszycki 1934 : 82-90, 96; Залеський 1973 : 132]. У чеськш MOBi вже в XII-XIII ст. голосний а м!ж м'якими приголосними та / i п!сля м'яких приголосних у ктц\ слова через стад!ю а зм!нився в е, що стало л!тературною нормою й сучасноТ чесь-коТ мови: *nas'a > nase, *ulica > ulice, *drz'ati > drzeti, a також у похщних формах: hrada - па hrede, svaty - sveti, trasu - trese [Вступ 1966 : 106; Залеський^ 1973 : 127].
За евщченням деяких давньоруських пам'яток з галицько-волинського perioHy (пор., наприклад, развращегеть у 6Д
